|
Критичне мислення або Скільки можна нас дурити?!
Шановні друзі! Я не знаю адекватних людей, яким подобається, коли їх дурять в будь-який спосіб. Але, є цілих 2 випадки, коли все цивілізоване людство пошивають в дурні через наші цивілізаційні культурні досягнення – науку і релігію… Поясню більш розлого. Спочатку про науку. В жодному з підручників, насамперед, в його передмові, ви не знайдете роз’яснення (з попередженням) про те, що достовірними можна вважати лише ті події, явища, процеси, тощо, які безпосередньо зафіксовані органами чуття їх дослідників, а пояснення всього того, що не можна було «лизнути, нюхнути, помацати, побачити, почути чи перетравити всередині власного організму», то лишень МОДЕЛЬНІ уявлення (тобто, фантазії на тему…) певних людей, так званих, «науковців» чи «вчених». Такі ситуативні моделі (уявлення, фантазії) з часом накопичувались, більш-менш вдало чи не дуже, зістиковувались між собою (шляхом домовленостей і певної торгівлі), і ... Читати далі » |
|
Шановне товариство!
Маючи чималий досвід у різноманітних "баталіях" щодо моделювання Всесвіту, дозволю собі звернути Вашу увагу на кілька цікавих моментів нашого інтернет-спілкування. По-перше, деякі люди перебувають у "дикому захваті" від порівняно нових для себе понять, як то: інформація, цифрова програма, енергія, факти, істина, тощо... Інші люди намагаються заховати свою некомпетентність або невпевненість за цитуванням так званих "великих умів" минулих віків, що абсолютно не додає їх особистим розумовим надбанням жодної переконливості. По-третє, краще не займатись спробами ревізії сучасної наукової парадигми та її світоглядних напрацювань, а започаткувати свою власну модель Світобудови на основі власного світосприйняття. Саме так має працювати справжній дослідник, не сприймаючи на віру будь-чиї домисли, а шукаючи власні аргументи, факти та істини. Стати успішним у власних дослідженнях можна тільки тоді, коли, опираючись на всю емпірику природничих наук попередніх століть, ві ... Читати далі » |
|
Шановні друзі!
30 травня цього року виповнилось 50 років, як ми з дружиною вперше пізнали щастя БАТЬКІВСТВА. Зазвичай, своїх рідних я намагаюсь поздоровити "саморобними" поетичними опусами. Ось один з них... Нашому першому батьківству - 50! Півсотні літ – все так далеко, Але ще в пам’яті зорить: Крим, спека, форма і лелека, Який із Наткою летить… Яке це щастя – все співпало: І стать, і ім’ячко малій… Ми, навіть, інше й не шукали, Такий вже був у нас настрій. Як рвалось серце, руки й ноги, І хитро зріла голова, Щоб обійти всі застороги, Й побачить ті малі дива: Маленьку ніжку, ручку, щічку, Агу-агу і чмок-чмок-чмок… Рвонув з казарми, в темну нічку,… Назад не встиг, не вклався в строк… Багато було різних кроків, І перших з них, і не туди… Та скільки вже майнуло років, І стільки сплинуло води, Що пам’ятаєш тільки див ... Читати далі » |
