інформаційний сайт селища та району

Категории каталога

Історія [8]
Історія селища, та краю
Громадські організації, та партії [14]
Творчість наших земляків [19]
Вірші, розповіді...
Загальне [15]
Цікаві місця [6]
Заповідні, та просто цікаві місця району і регіону

Наше опитування

Откуда Вы попали на сайт?
Всього відповідей: 334

Каталог статей

Головна » Статьи » Загальне

Гуморески про кумів Павла Глазового
“Бувальщина” – Гумореска Павла Глазового
В дні воєнні незабутні
Ще й таке було.
Увірвалися фашисти
У одне село.
Комендантом став єфрейтор,
Лютий чоловік.
Знав по-нашому три слова:
Яйка, млеко, шпік.
Раз увечері єфрейтор
Брів не знать куди,
А під хатою сиділи
Два старі діди.
-Ач, надувся,
фриць нещасний!-
Мовив дід Яким. –
Слухай, куме, як я буду
Розмовляти з ним.
– З німцем будеш
розмовляти?
Із отим? – Еге ж!
– Та хіба ж ти по-німецьки
Хоч словечко втнеш?
– Ге, як треба, то я, куме,
Й по-турецьки втну.
– То давай тоді балакай,
Починай, ну-ну…
Дід схопився й заходився
Німцю козирять:
– Поцілуй мене в те місце,
На якім сидять!
Став єфрейтор та й питає
По-німецьки: – Вас?!
– Точно так!
Мене спочатку,
Потім кума раз.



“Геніальний кум” – Гумореска Павла Глазового
Ми із кумом не полюєм третій рік,
А про те – він геніальний чоловік.
Хоч ружжьо своє продав уже давно
І говорить : «Да нащо мені воно?

Реєструй та доглядай, та бережи-
Ну нашо мені морока ця, скажи?»
Раптом здрастуйте, у кума новина:
Вбив дубиною під лісом кабана.

Видно трапився охлялий кабанець
Раз по черепу торохнув – і кінець.
М’ясо є, але порушено закон,
Бо мисливський не почався ще сезон!

Скільки клопоту для себе наробив-
Хто повірить шо дубиною убив?
Кабанець такий нівроку, пудів з два-
Скажуть бреше, шо такого не бува…

Затягли ми кабанця того в сарай,
Кум говорить: «Ти, будь ласка, починай-
Скручуй віхті і соломою смали,
Та дивись мені сарай не підпали.

Я тим часом по водичку побіжу,
Повернуся і смалити поможу.»
Заходився я кабанчика смалить-
Диму повно, Голова мені болить!

Де той кум запропастився? Де пропав?
Наче згинув, чи у воду десь упав.
Взяв я відра і побіг його шукать-
Може з ставу доведеться витягать…

Прибігаю, бачу кума над ставком,
Шось вовтузиться і бовкає дрючком:
“Ти прости мені, він каже, і пробач.
Упустив відро. Не витягну, хоч плач,

А чуже ж воно – позичив у куми…”
Дуже довго те відро шукали ми…
Повертаємось ми з відрами у двір-
Пес лютує і біснується як звір!

Ми в сарай, а там повнісінько людей-
Оглядають недосмалений трофей.
Двоє в формі, троє просто в піджаках
З олівцями і блокнотами в руках.

Шось там пишуть, обміряють кабана,
А назустріч нам виходить старшина.
«Огого, ось появилися орли-
Вже й водичку для обмивки принесли.
Одобряю, каже кумові… Здоров.
Молодець, шо не утік а сам прийшов.

Так в ізбу давай заглянєм на момент
І складьом офіціальний документ».
Посідали ми у хаті за столом,
Старшина суворо каже: «Ну, почньом».

Папірця моєму кумові дає:
«Ізложи тут обяснєніє своє
Ось тобі, будь ласка, ручка, ізлагай
Ізоткуда діч попала у сарай.

Ізложи чістосєрдєчно, от души
І, пожалуста, по-руському піши.
Государствєнній ми учім шостий год,
Но пока что нє пустілі в оборот»

Я трясуся, бо напав на мене страх
Він обом нам припаяти може штраф!
Або візьме й до району повезе
І посадить у холодне КПЗ.

Кум спокійно умостився на стільці
Написав і розписався у кінці.
Я, він каже, нерозбірливо пишу.
Так послухать об’яснєніє прошу

Ми, такіє-то, такого-то чісла
Завєршилі по хазяйству всє дєла
І пошлі вдвойом по воду до ставка
Вдруг мальчішка прібігаєт і гука:

«Дядько, дядько, загорівся Ваш сарай»
Я до кума: «Швидше воду набірай»
Прибігаєм ми додому вмєстє з ним
А з сараю як із кузні валить дим.

Ми в сарай, а там з дружками старшина
Позапряталісь і смалять кабана.
Нєізвєстно ізоткуда і коли
Кабана того мєрзавци притягли.

А тому прошу районне УВД
Пусть порядок в цьому ділі наведе.
Остаточно положити треба край,
Шоб не лазив старшина у мой сарай!



“Кум на причепі” – Гумореска Павла Глазового
Кожен кума, як героя, зустріча:
Виграв він у лотерею «Москвича».
Накупив собі копицю різних книг,
Цілий тиждень пронудився біля них.
— Знаю,— каже,— всю конструкцію на п’ять.
Якщо хочеш, можу, куме, покатать!
Розмістились у машині ми удвох.
Кум усівся на сидінні, наче бог.
Нажимав він півгодини на стартер,
А мотор сердито рявкнув і завмер.
З-під капота пара хмарою пішла.
Кум за голову схопився; — Ну й діла!
Видно, масло не в ту дірку я залив.
У моторі всі підшипники спалив.
Закотили ми машину за сарай.
— Розберем мотора, куме?
— Розбирай! — Ухопилися ми дружно за ключі,
Заходились колупатись в «Москвичі».
Відкрутили всі шурупи й гаєчки.
Кум з циліндрів повисмикував свічки.
Потім витяг всі пружини й клапани —
Подивитись, чи не спалені вони.
Цілий день ми провозились, а вночі
Потомились і поснули в «Москвичі».
Вранці кум мене як схопить за рухав:
— Мамо рідна! Всі деталі хтось покрав.—
Очі вилупив, неначе ідіот.—
Залишились тільки кузов і капот…
Він подумав та й говорить: — Юринда.
Що покрали всі деталі — не біда.
Краще мати без мотора лімузин:
Не потрібні ні мастило, ні бензин.
Зараз візьмем пива, хліба й ковбаси
Та й поїдем на природу у ліси…
Я стою собі, цигарочку курю.
— В тебе психіка звихнулась,— говорю.—
Ти ж не двинеш ні назад, ані вперед,
Бо у тебе ж без мотора драндулет.
Кум сміється. — Я придумав,— каже,— трюк.
В мене ж розум, як у доктора наук.
Тільки,— каже,— дисциплінку я люблю.
Все робіть, як по команді, що звелю.—
Заходились упаковуватись ми —
Тобто я, мій хитрий кум та дві куми.
Щоб культурно провести у лісі час,
Прихопили ми консервів і ковбас.
По команді всі уперлися гуртом —
Хто руками, хто плечима й животом,—
Покотили на дорогу драндулет,
Посідали, хто назад, хто наперед,
Умостились на сидіннях, сидимо,
Поглядаємо на кума і ждемо.
Чуєм, їде по дорозі грузовик,
Кум як вискочить з машини та у крик:
— Зупинися! Поможи, браточку, нам!
Лопнув дифер, тріснув поршень пополам!
Прив’язав нас не торгуючись шофер,
Гаркнув-диркнув і дорогою попер.
Кум рулює та не тисне на гальмо:
Мов на крилах, на причепі летимо.
За годину долетіли до ліска,
Кум сигналить водієві і гука:
— Гей, браточку, зупинися! Дай гальмо!
Відчепи нас, ми водички поп’ємо.—
Відчепились, полягали в холодку,
Загоряли на травичці й на піску.
Як поїли помідори й ковбасу
Та набридло любуватись на красу,
Ми машину на дорогу потягли,
Бо тепер у курсі діла вже були.
Кум прекрасно провернув свої діла:
На буксир нас чорна «Волга» узяла.
Так летіла, мов спішила на пожар:
Нею мчався на нараду секретар.
Дотаскав нас до самісіньких воріт
Ще й сказав нам: — До побачення! Привіт!
У шоферів же є правила тверді:
Не лишати чоловіка у біді.



“Кумів моціон” – Гумореска Павла Глазового
— От я,— каже,— надивився дива, брат!
Бачив,— каже,— я у місті чудеса:
Йде мужчина і веде на шворці пса.
В того псюги — здоровенний чорний рот…
Не собака, а, їй-право, бегемот.
Живемо ми без культури у селі,
Тільки звикли колупатися в землі…
І неначе збожеволів бісів кум.
Одягнув свій найшикарніший костюм,
Взяв собаку на блискучий ланцюжок:
— Підем, Сільво, прогуляємось часок.
Сільва в кума здоровенна, як теля.
Як біжить, гуде під лапами земля.
Кум зробив кругом городу пробний круг,
Бачить — ззаду суне зграя собацюг.
Всі сердиті, наїжачені і злі…
Де їх стільки і набралося в селі?
Кум спинився, зупинилися й вони.
Пильно дивляться на.кумові штани.
Щоб не вирвалася Сільва, на рукав
Кум залізний повідочок намотав
Та й стоїть отак, прогулянці не рад,
Бо не бачить уже відступу назад.
Раптом Сільва як підскочить, як стрибне,
По садах та по городах як майне!
Кум за нею на залізнім повідку
Пострибав, як ще ніколи на віку.
Він з розгону брав бар’єри, як стрибун,
Ще й крутився, як справдешній «балерун».
Перескакуючи ями і тини,
Кум порвав свої бостонові штани.
Від підштаників холоші голубі
Відірвались і повисли на вербі.
Об дроти пошматувався весь піджак
І від того дуже схожим став на фрак.
Як заґавились собачі женихи,
Кум зірвався й заховався в лопухи.
Кум до ночі не вилазив з бур’янів,
Бо з одежі тільки галстук уцілів.
Повернувшись із веселої гульні,
Він у клуні спав дві ночі і два дні.
Правду ж кажуть, що вечірній моціон
Забезпечує людині добрий сон!



“Кумів реактор” – Гумореска Павла Глазового
Докотилася до кума новина,
Що вино робити можна з кавуна.
Кум — страшенно нетерплячий чоловік.
Він негайно ж кавуняру приволік.
Вставив трубку з очерету «під ребро»,
Пачку дріжджів затаскав йому в нутро.
Намішав цементу, глини, кізяків
І обмазав кавуна з усіх боків.
Мідним дротом те страхіття обмотав
І на піч його сушитися поклав.
Як нагрівся кавуняра уночі,
Зашумів, немов реактор, на печі.
Тут у кума і з’явився мудрий план:
Вмонтувати у «реактор» мідний кран,
Щоб під тиском в кілька сотень атмосфер
З нього гнало різні вина і лікер.
Чую — кум мій барабанить у вікно:
— Йдем до мене пити марочне вино! —
Тягне в хату і показує мені
Кавуняру, що лежить на черені.
— Дріжджів,— каже,— я напхав йому в нутро..
Там, напевне, розщепилося ядро.
Не кавун це вже у мене, не балон,
А заряд на кілька тисяч мегатонн.
Тільки атом служить миру, не війні:
Він вино для мене чавить в кавуні.
А «реактор» в цю хвилину як рвоне!
Оглушило, ошелешило мене…
Прокидаюсь — бачу, хати вже нема.
Піч стоїть посеред дворища сама.
Бачу — кум сидить на клуні, наче птах,
Весь у сажі, вся сорочка у дірках.
Переляканий, страшний, як сатана,
Ще й контужений осколком кавуна.
На подвір’ї — тільки пір’я від курей.
Біля двору — тільки клямка від дверей.
Кум оговтався та й каже: — Це буза…
Ми ще гнатимем коньяк із гарбуза!



“Кумова теорія” – Гумореска Павла Глазового
В кума явно поправляються діла:
Жінка куряче хазяйство завела.
На городі, за городом і в садку
Тільки й чути: ко-ко-ко, ку-ку-рі-ку!
Господиня любить курочок своїх:
Всі жвавенькі та білесенькі як сніг,
Ще й окремо, не у курячій юрбі,
Три цесарочки розгулюють собі.
Кум сердито на цесарок погляда:
– Ну, – говорить, – то не птиця, а біда.
Де вони на нашу голову взялись?
Ти до нечисті цієї придивись.
Щось приблудне, незавидненьке, рябе,
А я к любить, стерво капосне, себе!
Ходить гордо та голівкою трясе,
А яєчка рідко, наволоч, несе.
Всіх порізав би, та жінка не дає.
Хай, як знає, то вже діло не моє.
Полюбуйся, вийшла з хати: “Ціп, ціп, ціп!”
Щось там кидає з торбини, кришить хліб.
А цесарки – тут як тут, уже клюють,
Бідним курочкам ні крихти не дають.
Б’ють, клятющі, виривають із дзьобів.
Слава Богу, що нема у них зубів.
Жінка тішиться, як дівчина мала,
Що таких собі бандиток завела…
Я дивуюся: – Ти, куме, як дитя.
Вліз по вуха в дрібновласницьке життя.
Ти ж розв’язував проблеми світові,
А тепер у тебе кури в голові.
Про цесарок нісенітниці плетеш.
То ж порода, а по суті, кури теж…
– В тім то й справа, що порода, – каже кум, –
Це якраз і виклика багато дум.
Значить, курка теж нахабною бува,
Крихту в ближнього із рота вирива.
Я вбачаю саме в тому головне,
Що таке ж воно нікчемне і дурне,
А нахабством виділяється страшним,
Навіть сильні відступають перед ним.
То давай тепер замислимося ми,
Чи буває щось подібне між людьми?
Телевізора, будь ласка, увімкни,
Коли грають там патлаті крикуни.
Під гарчання, галалакання і свист
Там стрибає, так би мовити, артист.
Пика з патлами заповнила екран,
Очі вилупив на тебе, як баран,
І горлає найбезглуздіші пісні,
Демонструючи позиції брудні.
Цей нахабством найсильнішого заб’є.
Він суперникам дихнути не дає.
Ось у цьому й проявляється вона –
Та порода нахабнюща, пробивна.
Тут точнісінько те саме бачим ми,
Що буває між цесарками й курми.
Ти смієшся – це для тебе юринда,
А для людства – це трагедія й біда.
Зовсім іншою історія була б,
Якби менше на землі було нахаб.
Революції і війни прогули –
Скільки горя бідним людям принесли!
А згадай, які прославились тоді
Теоретики, мислителі, вожді.
Той заочно, “на халяву”, щось кінчав,
Той на батюшку учитися почав,
Той ніякої освіти не здобув,
той ім’я своє і прізвище забув.
Але владу захопили, узяли
Через те, що нахабнючими були.
Та й тепер ми скільки бачимо козлів,
Що зв’язати незугарні пари слів,
А вони ж у вищих органах сидять,
А вони ж кудись ведуть, “руководять”,
Бо нахабство – в їхній суті, в глибині,
У породі. на самісінькому дні.
Є нахраписті породи між курми,
То чому б таким не буди між людьми? –
Це порівняння обурює мене:
– Вибач, куме, ти патякаєш дурне.
Птиця, кури – то ж тваринний темний світ
І з людським його порівнювать не слід.
Ці теорії засуджено давно.
лізеш, куме, наче п’яний у багно. –
Кум затявся на своєму: – Біс один,
Чи торкається людини, чи тварин,
Бо нахабство – категорія така,
Що ніколи у природі не зника.
Де ні честі, ані совісті нема. –
Там нахабство всі позиції займа.
Доки совісний обдума сім разів,
Нахабнючий не обдумуючи з’їв.
Доки чесний щось облизувать почне,
Нахабнючий не жувавши проковтне.
Це теорія, можливо, й не нова,
Але з курячих стосунків виплива –
І не можна заперечити її,
Бо це дійсність, а не вигадки мої.



“Ой машина ти желєзна” – Гумореска Павла Глазового
З безмоторним «Москвичем» не повезло,
Бо у нього лопнув скат, немов на зло,
Ще й заїло-заклинйлося кермо…
— Давай, куме, мотоцикла купимо! —
Обмивали ми покупочку два дні.
Наливали: куму — я, а кум — мені.
— Ми ж не знаєм правил руху,— каже кум
— А навіщо ж,— я питаю,— в тебе ум? —
Кум своєї: — Треба ж мати ще й права…
— А навіщо,— я питаю,— голова?
Я в коляску сів, а кум мій за кермо.
Запустили. Газонули. їдемо!
Кум півлітра із кишені витяга.
— Гуси, гуси! Трохи вип’єм?
— Га-га-га! —
Просто з горлечка смикнули: буль-буль-буль…
Вже не бачимо, де колесо, де руль.
— Ой машина, ти желєзна!
Тра-та-та… Куди милого завезла?
Красота! — Кіт із лісу на дорогу вибіга.
— Гуси, гуси! Доганяйте!
Га-га-га! —
Кіт на стовп, а ми об дуба — та-ра-рах!
Я на дереві, а кум мій — на дротах.
…А тепер ми у лікарні лежимо.
Руки й ноги нам пришили — живемо.
Кум у гіпсі, я у гіпсі, лиш носи
Не замазали нам гіпсом — для краси.
Як дві лялечки в палаті лежимо.
Манну кашу тільки ніздрями п’ємо.
Гіпс твердіє, засихає — благодать!
Можна нас, немов скульптури, виставлять,
Всім показувать, щоб кожен уявляв,
Як кататися без правил і без прав.

Гуморески Павла Глазовго
Категория: Загальне | Добавил: men4ukcomua (18.05.2019)
Просмотров: 48 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Реєстрація | Увійти ]

Форма входу

Пошук

Друзі сайту

Сайти Миколаївської області

Статистика


Всього на сайті зараз: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0