Деякі системні прорахунки українських виборів 2010 року
Я не буду загострювати увагу читачів на тому, що перший «потік» претендентів на кандидатство в президенти України виглядає цілком спроектованим з одного центру закордонного впливу і саме своєю, начебто природною, різноманітністю: тут, як на «ковчезі» - «всякої тварі по парі», точніше – по одному представникові.
Але, спочатку, про ЦВК. Я не настільки інформований, щоб аналізувати всі промахи ЦВК і давати їм оцінку, але, принаймні, дві речі всім відомі і зрозумілі: 1. прийняття спонсорського подарунку серверного комп’ютерного обладнання для супроводження виборів (цілком ймовірно, що вся інформація мережі з цим обладнанням буде під контролем тих сил, які зробили подарунок цього «троянського коня» з встановленим власним програмним забезпеченням (ПЗ), а кодове повідомлення «противсіх» розблокує шпигунський блок цього ПЗ); 2. реєстрація претендента В.В. Противсіх, яка явно суперечить Закону України «Про вибори Президента України», стаття 9 якого ясно твердить, що «1. Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років». Чи може громадянин В.В. Противсіх довести, що саме він проживав потрібний час в Україні? Отже, рішення ЦВК про його реєстрацію протирічить Закону про вибори, а Закон про вибори протирічить сам собі та діючій Конституції (але, то вже інша «історія»).
Посадові особи, які обираються на виборах, мають визначальний вплив у житті тієї чи іншої громади, а то і всієї країни. Саме тому, СБУ України мала б перевірити всю їх біографію «до 5-го коліна включно», як у старі, добрі часи радянського КГБ. Ми – виборці, маємо бути впевненими, що не обираємо бувших пацієнтів психлікарень, зеків, людей у розшуку (які можуть, навіть, змінити прізвище?), шпигунів та потенційних зрадників національних інтересів України і таке інше. Взагалі, всі претенденти, які мали тісні контакти з закордонними центрами будь-якого впливу – релігійного, бізнесового, наукового, благодійного та інших, мали б знаходитись під прискіпливою увагою відповідних органів, особливо, якщо їм раптом закортіло покерувати країною. Чистота рядів в управлінських сферах, законність отримання грошової застави, лояльність і законослухняність і багато іншого – це не жарти (типу, проти всіх), але такої уваги до претендентів з боку СБУ та Генпрокуратури ми не бачимо. До чого це приводить – відомо всім.
Тепер те, що стосується іншого боку тієї ж медалі. Всі найвищі посадовці «рвонули» на вибори, але уявіть собі таку картину, що виборці проголосували "Не підтримую жодного кандидата на пост Президента України" (а це той інструмент народного волевиявлення, який, поки що, вороги українського народу не змогли усунути з Закону про вибори), або елементарно «завалили» теперішніх високо посадовців. Що тоді? Президент, спікер парламенту та прем’єр отримують всенародне «фі-фу-фе» і, по суті, втрачають не тільки право на подальше обрання, а й моральне право перебувати на своїх довиборних державних посадах… Як Вам такий сценарій?!
Є ще ряд цікавих спостережень, але обнародування їх, поки що, дочасне.
Можливо, у когось із тих наполегливих читачів, хто дочитав цей опус до кінця, виникне запитання: «А для чого взагалі все це написано?», таким відповідаю: «Не все так гарно в нашім «королівстві»! Як би гарно не планували чергове і остаточне «захоплення» влади в Україні, завжди знайдуться слабкі місця у планах недоброзичливців та їх посібників, а винахідливий народ знайде ефективні способи протидії.
Спостереженнями ділився Влад Горний.
10.11.2009 р.
