Шукаю вихід Душа болить, їй спокою нема…
Шукаю шлях до правди неземної,
Та біль розлуки, - ніби ця зима,
Чоло схиляє до журби сумної.
Так час мина, так я живу, - між мук,
Нестерпні болі серцем поглинаю
І згадую той дотик твоїх рук,
Який вночі і вдень не забуваю.
Не рвалась, чтобы, связь родства…
Бывало так, - не знал как жить,
К какому берегу причалить,
Куда идти, как различить
Тот путь, что от беды избавит.
Искал ответ, хотелось мне
Со всем, по праву, разобраться,
Чтоб наяву, а не во сне,
С любимым счастьем повстречаться.
И породниться навсегда
С любовью ласковой, святою,
Чтобы не рвалась связь родства
С своей родимою землёю.
Прожиті роки не вернуться
Снігопад вже прикрасив волосся,
І не вернуться прожиті роки,
За якими, притьма, подалося
Наше дитинство, і перші уроки…
Тепер мене, в осінньому просторі,
Щодня стрічає мовчазливий лан,
Безлистий клен стоїть на косогорі,
А на корі у нього - безліч ран.
Від того – серце стукає частіше,
Воно і я – бажаєм повернуть
Сьогодні, завтра, і як найскоріше
Роки, які від нас в минуле йдуть.
Та, хоч би що, не збудеться бажання,
Такого у житті ще не було,
Щоби роки верталися в світання,
Чи в час зимовий жито десь цвіло…
Виноватый
За любовь, и за удачу,
И за дружбу нынче пью,
Завтра все переиначу -
Грусть к рассвету поведу.
И как только снег и вьюга
В дом ко мне с утра придут,
Вспомню щедрость – дня и друга,
К тополям пойду на суд.
Перед ними, виноватый,
На коленях постою,
И любовью день крылатый
Свято, нежно одарю.
Чтоб они, со мною вместе,
Поднялись, как птицы, - ввысь,
А потом достойно, с честью,
Нашей вере (дружбе) поклялись.
Правда истины
Мой единственный, чудный, Мишутка,
Ты влюблен, ты влюбленный в меня.
Понимаю, что это не шутка,
И не прихоть капризного дня.
От любви твоей милой, нарочно,
Закружилась моя голова,
Утро шепчет, правдиво и точно,
Только ты - моей жизни судьба.
Ведь пришла она к нам с доброй целью,
И любовь принесла на сто лет,
Как же я ей теперь не поверю,
Если это – наш праведный свет.
И возвышенной истины правда,
И двух судеб единственный путь,
Пусть тяжелый, порой, и не праздный,
Но не в этом ли - истины суть.