Шановні читачі – близькі і рідні ВЕТЕРАНІВ! Дорогі наші ВОЇНИ! Я розумію, що запізнився з цією публікацією не на кілька днів чи тижнів, а на роки… Мирне життя приспало нашу увагу до ПОДВИГІВ наших батьків, і ми запізнились розпитати їх про ВСЕ, записати їхні спогади, думки і ГОЛОСИ. Не пробачимо собі нашу безпечність і спробуємо спасти бодай те, що від НИХ почули…
Моїм Батькам, ветеранам ВВВ, присвячується
Вони все ще живуть - Ті бійці і медсестри, Хто себе віддавав На вівтар майбуття…
Я ЗНАЮ ДЕЩО ПРО ВІЙНУ
Я знаю про Війну не із книжок, Вишукуючи Правду між рядками, Я знаю про війну, бо цей Урок Переживав у спогадах з Батьками…
Їм, молодим, до тих подій Років минуло не багато: П’ятнадцять – Мамі, вік надій, Сімнадцять, з лишком, мав мій Тато.
Сирітська доля привела Його, ще юним, до гармати, Щоб неба синь не підвела, Зенітки мусили тримати
Його в прицілах – день і ніч. Так і пройшли вони з боями Одним шляхом і, певна річ, Своїми власними руками
Той Травень світлий принесли… Багато втрат бійці зазнали, Робили Справу, як могли, Але в Карпатах їм стріляли
Свої – у спини… Мабуть не тих, Чи не від тих, цю бідну землю визволяли, Й своєю кров’ю поливали Бійці той шлях…
«Герої з криївок» чимало Простого люду змордували На схід Карпат, і мали б совість, каяття, Чи пояснили б до пуття – чого хотіли?!
Тепер вони вже не в лісах І їхня «правда» знов в «ділах», Як кривда давить на могили Героїв справжніх, - тих,
Ховатись в схронах хто не міг, Щоб там тримати «оборону» - Не від фашистів, від своїх, Що віддали заради Миру своє життя…
За що ж їх вбито???
На що це схоже – вбивство тих, Хто «звіра» гнав, як тільки міг З землі своєї, через вашу? Хто заварив на зраді «кашу» І кормить нею цілий світ?
Зрівняти Воїнів і «вояків», Хто далі клуні не зумів Сховатись та з кущів стріляв в Солдат держави…
Комусь не вистачило слави Від профашистської орави, Життя і радості дітей Міняючи на тлін ідей.
Бандит і зрадник – вже «герой», Йому тепер і шани мало, Йому б землиці та ще й з кров’ю Моїх Батьків, або й з моєю,
Якщо слабкий, чи боягуз, Або ж повірив тим «воякам» З лісів та з ночі… Про них не хочу Я тут писати. То – не «герої»!
Але Батьків по справжньому шкода. Їм на віку досталось вдосталь горя: І голод, і війна, з Країною біда, Союз пропав – від моря і до моря.
Їх убивали двічі за життя: «Гуманні» німці – зразу й всмерть, Свої ж, партійці, - в небуття Забрали душу, повну вщерть
Весни надіями і плани - Побудувать майбутнє для дітей, З добром народним, що надбали, Так швидко й спритно «поховали»…
Не зберегли, все розікрали, В офшорні зони розтягли, Найкращі мрії затоптали, Фашисти цього б не змогли.
Ніхто їм, бач, не розповів Про смисл життя. Чимало «знято» вже Голів, А Богом дане нам Буття Все не завершать до пуття.
Чи варто вірити панам, Політиканам, депутатам? Ціна їм – гривня, що вже нам В «ринковий час» її складати…
Не повернути – ні солдатів А ні Країни… Немає й Неньки-України, Зате – без міри ворогів…
На мозок давить «Ще не вмерли…», На вухах «виснуть» інші «перли», Народ заснув, його приспали, Обдерли вщент і обікрали…
Та й перестали вже боятись, Що зможе гідно опиратись Своїй погибелі народ, Що не долав колись висот
Карпатських, Гармати тягнучи в руках І прославляючи в віках Звитяг солдатських…
Болить душа, щемить сумління, Що ми плекаємо «насіння» Комусь на послуг чи в холопи, Горшки виносити з Європи…
Дідів не гідні остолопи… Таке Життя!?
Сьогодні ж Свято й Ювілей, Мабуть з останніх, Бо не лишається Людей З часів Війни тих, давніх.
Влад Горний, 62 роки с. Агрономія 08 травня 2010 р. 13 травня 2012 р.
