Пам'яті моїх батьків, пам'яті всіх тих, хто не дожив до світлого і сумного сьогодення!
Мене не часто "пробиває" на римовані рядки, але, в цей лагідний і сумний дань, слова шикувались в римовані речення вже з 5-ї години ранку. Як сумно, що сьогодні не збереться вся наша велика родина на свято вшанування наших Батьків - учасників і ветеранів ВВВ. Вони, на жаль, вже відійшли у вічність, до таких же добропорядних і чесних трудівників, і Слава їм буде Вічною, і Пам'ять на віки.
День Перемоги вже без Переможців!
Нам, живим, Вас так не вистачає, Серце рветься болісно з грудей, Тільки сон, не часто, повертає Вас додому: в сім’ї, до дітей.
В сьомий раз немає з нами Тата, Знов пустує місце за столом, Вдруге вже не бачимо ми з братом, Як Матуся дибає селом.
Так незвично – Свято Перемоги, А для кого ж фронтові сто грам? Їжте-пийте, хоч і до знемоги… Не вертає Свято Тат і Мам!
Не вертають свята рідних, друзів, Що пішли за Край, під Небеса, Тих, хто з нами був іще в Союзі, Тільки пам’ять творить чудеса.
Сорок років будуть нас водити По пустельним землям, як рабів, Сорок років досить, щоби вбити Тих, хто добре знає ворогів.
Тих, хто все ще добре пам’ятає, Як Країну пестили в трудах, Ту Країну, котрої немає, Як немає злагоди в «братах».
Тож, шануймо прийняті закони, І забудьмо наших Тат і Мам, Не здолати дротяні кордони, Якщо вкотре випити сто грам!
Не здолати жодної препони, Якщо просто випити сто грам‼!
