В житті не має готових рецептів для подолання криз, як-то фінансово-матеріальних, так і морально-духовних. Та ніхто нічого не зможе подолати взагалі, якщо опустить руки і перестане працювати. Доля така у людей – робити добру справу, бо по-іншому настане абсолютний кінець.
Так 28 листопада у центральній районній бібліотеці зібралися літератори району продовжити справу відродження літоб’єднання «Соняшник».
То не факт «писати віршики», як дехто цинічно характеризує наших місцевих поетів, факт у тому, що і у Арбузинському районі є колектив літературних професіоналів, який може організовуватись і саморозвиватись, а головне залучати у свої творчі ряди молодь.
Літоб’єднання відкрите для всіх бажаючих, не має межі вікової, не має межі у діяльності щодо творчого натхнення. Адже все у нашому житті: від самого народження, до самої останньої молитви священика – пов’язане із вжитком слів, речень, думок. І «писати віршики» це така ж робота, як і «крутити гаєчку», «косити сінечко», «керувати джипиком» або «рахувати балансик». Ще величний патріарх українського слова Тарас Шевченко заявляв, що не вмирає душа наша, не вмирає воля, не скувати душі живої і слова живого!
На літоб’єднанні був затверджений план роботи на 2009 рік, також відбулося обговорення творчих робіт літераторів.
ПРАВДА
Її ні вбити, ні зламати,
Ні потопить, ні сплюндрувать.
Її не можна розстріляти,
В кайдани теж не закувать.
За грати правду не заторять,
Життя її не вкоротять.
На підлість правду не вговорять,
І мови правди не лишать.
Вона завжди порадник кращий,
В житті святіший провідник.
Вона не зрадить вам нізащо,
І в скруті перший рятівник.
Ідуть роки і правда разом,
Без неї кроку не ступить,
Бо вона ріже, як “Алмазом”,
В огні ніколи не горить.
Її тримають у затінку,
Вона ж на сонці виграє.
Її не ставлять на коліна,
Бо на коліна не стає.
Вона в глаза говорить правду,
Земля під ворогом горить.
Вона на фініші і старті,
І перша завжди прибіжить.
Вона як сталь, найвища проба.
Її вітри не унесуть.
Вона і в храмах, і в синодах.
Під варту правду не візьмуть.
Відійдуть кризи й негаразди,
І скрута в вирій відлетить.
І заживе народ по правді,
Так краща доля нам велить.
Григорій КИСЛИЦЯ
РЯДКИ, НАПИСАНІ РОЗАЧАРУВАННЯМ
Моя душа – це океан безмежний,
У ньому штормів просто й не злічить,
А я не знаю, що мене бентежить
Шукаю те, для чого варто жить.
А я не знаю, що мені потрібно
І чи потрібна я на цій землі,
А сльози котяться по щоках дрібно,
Великі краплі, інколи малі.
Я просто плачу, а чому не знаю,
Чомусь болить сумуюча душа,
Щось невідоме тихо серце крає,
Не нагостривши лезо від ножа.
Не хочу смерті, бо повинна жити,
Не хочу жити так – душа болить,
А я повинна скільки ще зробити,
Що очі розбігаються на мить.
У душу тихо песимізм прокрався
І вигнати його бракує сил.
Розрушити збудоване зібрався,
Позбавити мене життєвих крил.
Людмила НЕДАВНЯ.
ПАЛИМО ЛИСТЯ
Замочене жовтнем у вересні кинуте листя
Так неспокійно на сірих квадратах бетону лежить,
Кроки кусає, чіпляється, липне і висне,
Начебто цуцик осінній рудий за ногами біжить.
Душу морозять ті сірі бетонні квадрати.
Тягнеться цуцик рудий до людей, до тепла.
Краще згоріти у вогнищах красних і димом сконати,
Ніж гнити розтоптаним в рамках замерзлого сірого зла.
Димом у парках спалахує листя останнє.
Мокра від жовтня і вересня віра летить в небуття.
Все це для того, щоб з новим під сонцем землі обертанням
Новому подиху дати нове процвітання,
Ввірити осені новій новітнє життя.
Палимо листя. А Цуцик рудий шаленіє
Полум’ям осені, в небо холодне і вічне радо скавчить.
На попіл згорає замочена жовтнем у вересні кинута мрія.
Душі салютує іще одна велична осені мить!
Василь ЮДОВ
ЗАКОХАНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО СТЕПУ
(уривок із добірки)
...Коли чоловік і жінка наодинці, коли їхнє єство - це не два окремих тіла, а одне ціле і неповторне поєднання – ото саме цей момент називають змістом життя.
Сталося так, що ми українці степу, отримали можливість не просто відчувати поєднання двох тіл. у нас, українців степу, є дар Божий кохатися в трьох - чоловік жінка і степ. Спробуйте вдивитися в неозорі простори українського степу і побачити його кінець. Можливо у вас є можливість осягнути сутність людського тіла - відчуйте степ.
Схід сонця для кургану
Запросіть кохану на простори безмежного степу, біля одвічної пам'ятки степу - кургану влаштуйте романтичне гніздечко, вистеливши його свіже зібраними духмяними травами.
Зразок романтичної бесіди,
яка збуджує душу.
Відверто кажучи сьогоднішня наша зустріч - це суцільний збіг обставин. Щовечора, спостерігаючи за зоряним небом, я розумів, що серед безлічі зірок є та, яка світить лише мені. Вона обов'язково тепла, як степове сонце. Волога, як вранішня роса. Безмежна, немов український степ. Зустрівши тебе, я впевнено відчув - та зірка у тобі. А тут курган — поєднання вічності, сьогодення і любові, тієї, що дарує нам ця земля, а ми даруємо один-одному.
Давай-но покохаймося заради нас, заради любові, заради вічного степу...
Сергій Яжло
|
