інформаційний сайт селища та району

[Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]

  • Страница 1 из 1
  • 1
Модератор форума: Влад_Горный  
Форум » Персональные страницы » Форум Влада Горного » Яким має бути навчання й виховання в Україні, щоб хотілось і (Щоб хотілось і моглось - якою має бути освіта???)
Яким має бути навчання й виховання в Україні, щоб хотілось і
Влад_ГорныйДата: П`ятница, 19.02.2010, 13:27 | Сообщение # 1
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
Шановні співвітчизники, громадяни України!

Мені довелося почути в прямому ефірі радіотрансляцію вечірнього засідання Верховної Ради України від 16 лютого та прочитати звіт про це засідання в газеті «Голос України», № 29, від 18 лютого 2010 р. Як людину, і як фахівця-освітянина, мене найбільше зацікавив суперкороткий розгляд законопроекту народного депутата Анатолія Гриценка щодо відмови від 12-річного терміну здобуття повної загальної освіти в наших школах та повернення до 10-річної системи середньої освіти. Оскільки законопроект було відхилено через неготовність народних депутатів ухвалювати рішення з цього питання без обговорення в широкій аудиторії, то я і пропоную почати це обговорення (чи продовжити його) на цьому Інтернет-сайті.
Проблеми навчання і виховання дітей та молоді досить об’ємні і стосуються держави в цілому, тому, для початку, я пропоную їх, в деякій мірі, окреслити. Я думаю, кожному ясно, що проблема не тільки в тривалості навчання, але й в безлічі інших упущень і недоліків антидержавного відношення до потреб освіти і виховання громадян своєї країни. Окрім того, в структурах державного управління культивується ряд простонародних міфів про систему навчання, виховання та професійної підготовки, які не мають логічного чи будь-якого іншого реального підґрунтя, а тому мають бути розвінчані та усунуті з широкого вжитку.
Отже, коротко, у вигляді тез (а швидше, гасел, бо за їх реалізацію ще треба боротись і боротись) – основні (чи деякі) проблеми освітянської галузі та напрямки їх вирішення.
Примітка: я не став вибудовувати тези в порядку їх пріоритету, бо для обговорення це не має жодного значення.
Т.1. Шкільний автобус - замість пришкільного інтернату та мало комплектної школи (наприклад, менше 30 учнів);
Т.2. Шкільному автобусу – дороги, під’їзди, зупинки, збереження та обслуговування;
Т.3. Ремонт, наладка та обслуговування - шкільним (освітянським) комп’ютерам та мультимедійним системам;
Т.4. Закладам освіти – енергозберігаючі модульні опалювальні блоки та системи опалювання (якщо простіше, нашим дітям – світло, тепло і комфорт);
Т.5. Закладам освіти – технічне і навчально-методичне оснащення вітчизняного виробництва (треба відродити ту систему матеріально-технічного забезпечення процесів навчання й виховання, яку зруйнували разом з УРСР);
Т.6. Педагогічним працівникам – мотивовано нормований і регламентований робочий день, з урахуванням часу на самопідготовку та позаурочну роботу з учнями (вихованцями, студентами та ін.);
Т.7. Закладам освіти – універсального медичного працівника зі спеціальною підготовкою (психолога, логопеда, домашнього лікаря, тощо);
Т.8. Закладам освіти (школам, дошкільним закладам) – нормальний штатний розпис з передбаченням утримання музичних працівників, педагогів-організаторів, заступників з виховної та позакласної роботи, лаборантів, обслуговуючого і технічного персоналу;
Т.9. В кожну загальноосвітню школу – всеукраїнські дитячі патріотичні та військово-патріотичні організації (не екзотичного, але сучасного національного і розвиваючого характеру за метою та способами і шляхами її досягнення);
Т.10. Загальноосвітнім школам (ЗОШ) – 11 років навчання (1-4, 5-9 та 10-11 класи), починаючи з 7-ми років та закінчуючи в 16 або 18 років;
Т.11. Оптимальний режим роботи ЗОШ – 5-денний робочий тиждень (субота чи неділя, в окремих випадках, можуть бути використані за відповідними погодженнями для проведення масових заходів), 4-четвертний навчальний рік та 5-бальна (інтуїтивно-вартісна) система оцінювання знань, умінь та навичок учнів;
Т.12. Всім державним (бюджетним) загальноосвітнім школам – єдині державні навчальні плани, програми, підручники і посібники, вимоги державних стандартів до обсягів та якості освіти;
Т.13. Для навчальних закладів не державного фінансування - можливості перевищувати вимоги державних стандартів, мотивуючи доцільність своїх рішень та гарантуючи безпечність їх реалізації для своїх вихованців;
(продовження див. далі)


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: П`ятница, 19.02.2010, 13:28 | Сообщение # 2
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
(продовження теми)
Т.14. Державним (бюджетним) навчальним закладам (ДНЗ) – можливості оплачуваної додаткової навчально-виховної роботи: факультативи, спецкурси, гуртки, секції та інше;
Т.15. В усі без винятку навчально-виховні заклади України – державну мову, символіку, ідеологію, патріотизм та історичну правду;
Т.16. В ДНЗ – російську мову, як мову міжнаціонального та міжнародного спілкування, з 2-го по 11-й клас. В дитячі дошкільні заклади – для особистого спілкування з тими вихованцями, для яких вона є мовою домашнього спілкування;
Т.17. Направлення на роботу та обов’язкове працевлаштування - випускникам ВНЗ педагогічного профілю (державний компонент) з трьохрічним відпрацюванням за направленням;
Т.18. Молодим спеціалістам, що прибули на роботу за направленням в систему освіти – гідні умови для роботи та проживання;
Т.19. Зовнішнє незалежне оцінювання, як один з елементів державної оцінки знань, умінь та навичок учнів, передати в навчальні заклади профтехосвіти (а такі мають бути) та ВНЗ всіх рівнів акредитації для внутрішнього вжитку при прийомі абітурієнтів на навчання за рахунок бюджету (державний компонент);
Т.20. До умов, що дають право на переваги під час вступу до ВНЗ (на державний компонент) повернути врахування медалей, грамот обласного (міського-багаторайонного) рівнів та документів про закінчення профільних позашкільних закладів (наприклад, МАН і т.п.);
Т.21. Розмежувати в розташуванні, підпорядкуванні та подальшому працевлаштуванні платні навчальні заклади та державні (бюджетні) навчальні заклади з плановою і регламентованою державою системою додаткових платних послуг;
Т.22. Дозволити державним закладам освіти (ДЗО) мотивовано надавати додаткові платні послуги в сфері навчання, виховання, оздоровлення, спорту та дозвілля дітей і учнівської молоді, накопичувати та розміщувати отримані кошти на власних рахунках системи Держощадбанку (з відповідними державними гарантіями від інфляції і т.п.);
Т.23. Започаткувати створення й прийняття педагогічними працівниками Кодексу Честі педагога та нової служби в установах управління освітою – служби внутрішніх розслідувань – для розслідування зловживань різного характеру в навчальних закладах освіти та захисту честі й гідності працівників та вихованців;
Т.24. Не зайве створити громадську, громадсько-політичну організацію чи, навіть, всеукраїнську партію «Освіта й порядок» чи «Освіта й правопорядок», або створити окремий підрозділ (напрямок роботи) в уже існуючих і легалізованих в установленому порядку організаціях;
Т.25. Спростовувати міф про те, що реформам системи освіти в Україні заважає відношення інших країн до наших документів про освіту таким, наприклад, чином: 1. державна освіта (тобто, освіта за бюджетні кошти) реалізується для власних потреб держави і її громадян, за кошти платників податків. Україна не має на меті готувати спеціалістів для роботи в інших країнах, а громадяни, які того потребують, мають право і гіпотетичні можливості набувати відповідної освіти в приватних (платних) ВНЗ або безпосередньо за кордоном; 2. ДНЗ мають виконувати замовлення на підготовку відповідної кількості і якості фахівців для роботи на свою державу, яке (замовлення) має бути сформоване на рівні обласних, міських (багаторайонних) представницьких і виконавчих органів державного управління, і під це замовлення мають бути гарантовані перші робочі місця для випускників цих ДНЗ;
Т.26. В Україні мають бути вирішені на державному, суспільно-науковому та загальнокультурному рівні деякі світоглядні проблеми сучасності. Як одна з показових демонстрацій цих проблем є складання присяги Президента України з покладанням руки на церковну Книгу. Що це насправді означає? Для чого це потрібно державному посадовцю найвищого рівня? Чи буде він керуватись тими догматами, яким присягає, в своїй подальшій роботі? Кому і як буде про це звітувати? І т.д., і т.п.
І, на сам кінець, останнє: чи справді наш обранець вірить в Адама і Єву, 40-річні блукання в пустелі, покаяння і всепрощення та близький Кінець Світу??? Можливо, нам потрібен, все-таки, державний діяч для управління країною, дієвого гарантування наших прав, свобод і успішного розвитку, лідер та ідейний провідник нації, а не «провідник» по пустелі?!
В сподіванні на розуміння, підтримку та неупереджену критику, Влад Горний.
18.02.2010 р.


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: Субота, 20.02.2010, 14:07 | Сообщение # 3
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
Про Кодекс Честі вчителя

Наша педагогічна спільнота у всі часи була самою освіченою, вихованою, патріотично налаштованою, доброзичливою, співчуваючою, але, разом з тим, надто вразливою та нетерпимою до всілякої кривди і неправди. При цьому, вона вміла і знала куди, кому і як поскаржитись на суспільні чи побутові негаразди, вимагала людяного відношення до дітей, їх батьків, до ветеранів і немічних громадян, а також – до природи і «братів» наших менших. За це та багато інших чеснот і достоїнств, за громадську активність і громадянську позицію не любили нашого брата-вчителя у владних кабінетах успішних радянських часів, не жалують нас і в пострадянських жахіттях розвалу і стагнації незалежної держави. Проте, в усі часи кращі вчителі в своїй просвітницькій діяльності керувались, насамперед, інтересами дітей, а вже потім – вимогами навчання й виховання. Робота конфліктна по своїй природі, бо завжди має елемент обов’язковості і примусу, а важливість віддаленого результату не є домінуючою у взаємовідносинах вчителів, учнів та батьків. При цьому, вчитель абсолютно безправний у подоланні інстинктивного (підсвідомого) чи свідомого спротиву своїх підопічних, перед їх пустощами, хуліганством, спробами очорнити чи дискредитувати його добрі наміри та добросовісність у виконанні своїх посадових обов’язків. Періодично в суспільстві «запускаються» інформаційні «качки», що ганьблять професійну та людську честь не найгірших вчителів чи інших педагогічних працівників поспішними звинуваченнями, часто й густо «висмоктаними» з пальця упередженого «писаки», що працює на замовлення. У діючому законодавстві є безліч «дірок», які мали б регламентувати правові відношення суб’єктів навчально-виховного процесу та відношення між роботодавцем та працівником навчально-виховного чи освітнього закладу. Дві останні спроби народних депутатів поліпшити стан справ у галузі освіти на законодавчому рівні закінчились не просто нічим, але й відкинули можливу дискусію на невизначений термін. Виникло, навіть, таке враження, що дочасними питаннями про 10-річну освіту та статус держслужбовця для вчителів і медпрацівників увагу до освітян «поховали» зумисне і надовго. Надто вже примітивно вони готувались та розглядались...
Даруйте, що преамбула так затяглася, бо мова мала би йти про наступне.
Можливо, прийшов той час, коли варто було б взаємовідносини вчителів, учнів та їх батьків визначити спеціальним Законом, що регламентував би права і обов’язки кожної з трьох сторін навчально-виховного процесу і застерігав їх від неправомірних дій та неналежного виконання своїх обов’язків. Для вчителя (вихователя) це міг би бути своєрідний Кодекс Честі з певною клятвою, присягою, обітницею чи чимось подібним, а для батьків і дітей вибудована система прав, обов’язків, заохочень, покарань і вимог, які не могли б бути видані за шантаж з боку вчителя по вимаганню грошей, послуг чи подарунків, не могли б кваліфікуватись, як образа честі і гідності, переслідування, домагання і таке інше. Від всього цього наклепницького арсеналу вчитель зовсім не захищений, бо до суду він звернеться тільки в крайньому разі, можливо тоді, коли вже й самого безвинно «закриють». Не захищені і діти від упередженості вчителя, його неприязного відношення, висміювання вад і недоліків дитини, її батьків, тощо. В цілому, звичайно, права дитини в законодавстві виписані, в тому числі й на міжнародному рівні, а відносно обов’язків, то навіть Правил для учнів вже не знайти. Тому й видається, що поєднання прав і обов’язків всіх учасників навчально-виховного процесу в одному правовому документі могло б дуже допомогти в урегулювання внутрішкільних проблем, включаючи шкільне самоврядування, батьківські комітети, опікунські ради, благодійність та батьківську допомогу в ремонті й оснащені школи, проведенні різних заходів та позакласної і позашкільної роботи, тощо. Безумовно, деякі з регламентів вже існують, але де їх знайти тим же батькам чи дітям. Отже, спільний (єдиний) документ, а точніше, збірник таких документів не завадить, а поліпшить взаємовідносини та якість роботи.
На довершення цієї частини роздумів про освітянські проблеми варто, мабуть, сформулювати ще одну тезу.
Т.27. Якщо держава має бажання допомогти вчителеві матеріально, то не треба пільг, нарахуйте окремим рядком і видайте готівкою. Гроші – вони того варті.
Влад Горний.
20.02.2010 р.


Астролог-аматор і теософ
 
Форум » Персональные страницы » Форум Влада Горного » Яким має бути навчання й виховання в Україні, щоб хотілось і (Щоб хотілось і моглось - якою має бути освіта???)
  • Страница 1 из 1
  • 1
Поиск: