Про Кодекс Честі вчителя
Наша педагогічна спільнота у всі часи була самою освіченою, вихованою, патріотично налаштованою, доброзичливою, співчуваючою, але, разом з тим, надто вразливою та нетерпимою до всілякої кривди і неправди. При цьому, вона вміла і знала куди, кому і як поскаржитись на суспільні чи побутові негаразди, вимагала людяного відношення до дітей, їх батьків, до ветеранів і немічних громадян, а також – до природи і «братів» наших менших. За це та багато інших чеснот і достоїнств, за громадську активність і громадянську позицію не любили нашого брата-вчителя у владних кабінетах успішних радянських часів, не жалують нас і в пострадянських жахіттях розвалу і стагнації незалежної держави. Проте, в усі часи кращі вчителі в своїй просвітницькій діяльності керувались, насамперед, інтересами дітей, а вже потім – вимогами навчання й виховання. Робота конфліктна по своїй природі, бо завжди має елемент обов’язковості і примусу, а важливість віддаленого результату не є домінуючою у взаємовідносинах вчителів, учнів та батьків. При цьому, вчитель абсолютно безправний у подоланні інстинктивного (підсвідомого) чи свідомого спротиву своїх підопічних, перед їх пустощами, хуліганством, спробами очорнити чи дискредитувати його добрі наміри та добросовісність у виконанні своїх посадових обов’язків. Періодично в суспільстві «запускаються» інформаційні «качки», що ганьблять професійну та людську честь не найгірших вчителів чи інших педагогічних працівників поспішними звинуваченнями, часто й густо «висмоктаними» з пальця упередженого «писаки», що працює на замовлення. У діючому законодавстві є безліч «дірок», які мали б регламентувати правові відношення суб’єктів навчально-виховного процесу та відношення між роботодавцем та працівником навчально-виховного чи освітнього закладу. Дві останні спроби народних депутатів поліпшити стан справ у галузі освіти на законодавчому рівні закінчились не просто нічим, але й відкинули можливу дискусію на невизначений термін. Виникло, навіть, таке враження, що дочасними питаннями про 10-річну освіту та статус держслужбовця для вчителів і медпрацівників увагу до освітян «поховали» зумисне і надовго. Надто вже примітивно вони готувались та розглядались...
Даруйте, що преамбула так затяглася, бо мова мала би йти про наступне.
Можливо, прийшов той час, коли варто було б взаємовідносини вчителів, учнів та їх батьків визначити спеціальним Законом, що регламентував би права і обов’язки кожної з трьох сторін навчально-виховного процесу і застерігав їх від неправомірних дій та неналежного виконання своїх обов’язків. Для вчителя (вихователя) це міг би бути своєрідний Кодекс Честі з певною клятвою, присягою, обітницею чи чимось подібним, а для батьків і дітей вибудована система прав, обов’язків, заохочень, покарань і вимог, які не могли б бути видані за шантаж з боку вчителя по вимаганню грошей, послуг чи подарунків, не могли б кваліфікуватись, як образа честі і гідності, переслідування, домагання і таке інше. Від всього цього наклепницького арсеналу вчитель зовсім не захищений, бо до суду він звернеться тільки в крайньому разі, можливо тоді, коли вже й самого безвинно «закриють». Не захищені і діти від упередженості вчителя, його неприязного відношення, висміювання вад і недоліків дитини, її батьків, тощо. В цілому, звичайно, права дитини в законодавстві виписані, в тому числі й на міжнародному рівні, а відносно обов’язків, то навіть Правил для учнів вже не знайти. Тому й видається, що поєднання прав і обов’язків всіх учасників навчально-виховного процесу в одному правовому документі могло б дуже допомогти в урегулювання внутрішкільних проблем, включаючи шкільне самоврядування, батьківські комітети, опікунські ради, благодійність та батьківську допомогу в ремонті й оснащені школи, проведенні різних заходів та позакласної і позашкільної роботи, тощо. Безумовно, деякі з регламентів вже існують, але де їх знайти тим же батькам чи дітям. Отже, спільний (єдиний) документ, а точніше, збірник таких документів не завадить, а поліпшить взаємовідносини та якість роботи.
На довершення цієї частини роздумів про освітянські проблеми варто, мабуть, сформулювати ще одну тезу.
Т.27. Якщо держава має бажання допомогти вчителеві матеріально, то не треба пільг, нарахуйте окремим рядком і видайте готівкою. Гроші – вони того варті.
Влад Горний.
20.02.2010 р.