26 квітня 1986 року, через 90 літ після того, як видатний француз, нобелівський лауреат Антуан Анрі Бекерель відкрив радіоактивність урану, в Україні на Чорнобильській атомній електростанції імені Леніна сталася катастрофа планетарного масштабу. Ця чорна дата, що позначає одну з найтяжчих трагедій в історії українського народу, провела у людській свідомості болісну межу, яка розділяє наше буття на до – і післячорнобильське. Ще сьогодні ми не можемо сповна оцінити чи бодай осмислити наслідки фатального вибуху. Знаємо тільки: це – назавжди. Кажемо, що від аварії на ЧАЕС в Україні постраждали 3 мільйона чоловік, серед них понад 1 мільйон дітей, і водночас розуміємо, що трагедія зачепила долю кожного українця, сколихнула життєве дерево всього українського народу. Й на теперішній час держава зазнає величезних, непосильних для неї економічних втрат, пов’язаних з мінімізацією наслідків аварії. Героїчний літопис подолання наслідків Чорнобильської катастрофи починається з подвигу експлуатаційників і пожежних, які ціною власного життя перетинали шлях ядерному смерчу. Сигнал тривоги номер три, що мобілізує сили вогнеборців у час виняткової небезпеки, прозвучав для всієї Планети. Чорнобильський вибух дав зрозуміти людству, що ядерна енергія, яка виходить з – під контролю, не визнає державних кордонів. Тому час знову згадати про тих, хто, ставши супроти ядерної стихії, поклав на вівтар перемоги життя. І віддаючи шану першогероям Чорнобиля, згадаємо напис на пам’ятній скульптурі, подарованій українським пожежним шотландськими колегами: «Немає вищої любові за ту, коли покладеш життя за іншого». Про це сказали нам своїм подвигом і молоді хлопці – пожежні, чиї імена золотими літерами записано на скрижалі історії.