інформаційний сайт селища та району

Наше опитування

Откуда Вы попали на сайт?
Всього відповідей: 318
Головна » 2012 » Січень » 23 » Природа і причини корупції в Україні
Природа і причини корупції в Україні
14:45
Перспективи розвитку та протидії корупції

Сім століть тому Данте помістив винних у віроломстві й підлості у найнижчі і найтемніші круги пекла. Погляд істориків щодо політичних причин його непримиренності з корупцією такий: хабарництво спричинило занепад Італійської Республіки та успіх політичних опонентів Данте. У наш час про корупцію можна прочитати не лише у рімейках Inferno, але й на сторінках газет, журналів, законів і їх проектів. Здається, що de-jure «роздаванню подарунків бюрократії» було оголошено війну, але чи йде вона насправді? Принаймні, у рейтингах Transparency International Україна стабільно посідає «почесні» місця серед найкорумпованіших країн.
Боротьба з корупцією ведеться згідно з та на підставі Національної програми боротьби з корупцією від 10 квітня 1997 року, Законів України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р., «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р., «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 р., Постанови Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією» від 25 травня 1998 р., Концепцією боротьби з корупцією на 1998-2005 роки та інших документів, кількість яких, на відміну від кримінальних справ щодо корупції, зростає щороку.
Ставлення до корупції всередині країни є теж неоднозначним: від абсолютного неприйняття (серед тих, хто не може скористатись цим привілеєм) до підтримки її як єдиного засобу обійти бюрократичну тяганину і владнати проблеми з вповноваженими органами.
Окрім того, масове використання звинувачень у корупції без доказів або з їх наявністю як компромату на бізнесових – з часом політичних – конкурентів, призвело до вироблення у громадськості «корупційного імунітету». З корупцією змирилися, зарахували її як частину менталітету, на який прийнято списувати все.
Окрім корупції, до якої всі звикли, є певні її сезонні різновиди. Наприклад, напередодні виборів модно говорити про політичну корупцію. Під час вступних іспитів – про освітню. Під час епідемій грипу – про медичну. Усі ці теми заслуговують окремого розгляду, особливо зі сторони органів міліції та прокуратури, тому ми зосередимось на корупції адміністративній.

Перспективи розвитку протидії корупції

На початку уже перераховано елементи законодавчої бази боротьби з корупцією. Вказано і на деякі «дірки» у Законі «Про боротьбу із корупцією» 1995 року. Варто зазначити, що серед усіх документів найліпшу оцінку від міжнародних і вітчизняних експертів отримала Національна програма боротьби з корупцією, розроблена Міністерством юстиції у 1997 р. Її неофіційна назва – «Чисті руки». Станом на 1 січня 1998 року Програма мала бути виконана. Цікаво, що саме на 1998 рік припадає пік публікацій про «розквіт» корупції в Україні, її наслідки і бездіяльність влади.
Отже, спільними зусиллями Кабінету Міністрів України і Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією при Президентові України було провалено реалізацію даної Програми, з чим їх можна привітати.
Метою ж цієї нереалізованої Програми було створення передумов для боротьби з корупцією, тому заходи її носили переважно профілактичний, проте невідкладний характер. Більшість її пунктів починались з таких слів: подати КМУ, розробити для КМУ, запропонувати, вивчити досвід і т.д. Програмою не було передбачено звітування перед громадськістю про наслідки її реалізації та рівень корумпованості в країні. Лише таким чином, вирішили її автори, можна збільшити рівень довіри до влади серед українців, і міжнародного співтовариства до України. Фактично, держава зробила вигляд, що вона щось робить, а громадськість зробила вигляд, що вона в це вірить. На тому й розійшлись.
Логічним продовженням Програми стала Концепція з тією ж назвою. Цей проект був розрахований на 1998-2005 роки, проте в ньому зазначалося, що: «Невідкладні заходи щодо запобігання і протидії корупції доцільно здійснити протягом 1998 р., а ті, що потребують тривалого розроблення і впровадження, – у найближчі 2-3 роки». Реальних результатів має бути досягнуто у 2005 році. Після її прийняття спокійніше стало спати посадовим особам.
Все вийшло як у анекдоті: «Вчора було погано, сьогодні погано, завтра буде погано – нарешті життя стабілізується». Отак говорять і про ситуацію з корупцією.
Варто відзначити і деякі позитивні зрушення у цьому процесі. Зокрема, проект інтернетизації уряду і місцевої влади. Він дозволить частину розрахунків та документації проводити через інтернет, а не заносити їх з поклоном у незліченні кабінети.

Омбудсмен

Перший Омбудсмен з’явився у Китаї ще 2000 років тому; зараз цей інститут закріплено у конституціях багатьох країн. Омбудсмен – це служба, яка незалежно приймає і розглядає скарги на погане державне управління. Головна її функція полягає у контролі рішень, процесів, рекомендацій, випадкових або навмисних дій, які суперечать закону, правилам або інструкціям чи мають відхилення від встановленої практики чи процедур, а також скарги на ігнорування, недостатню увагу, затримки, некомпетентність, неефективність і невідповідність в керівництві або виконанні службових обов’язків. У багатьох країнах повноваження омбудсмена також поширюються на контроль та інспектування адміністративних систем з метою зведення корупції до мінімуму.
Це повинна бути структура, незалежна фінансово та політично, рішення якої матимуть рекомендаційний характер. Проте, їй належатиме і право звернення до суду зі звинуваченням, якщо справа того вимагатиме. Це варто зробити для того, щоб не перетворити омбудсмена на одну із структур-маріонеток виконавчої влади. Також необхідною умовою функціонування цієї служби є громадська підтримка, яку можна здобути лише через ефективність виконання обов’язків. Омбудсмен є прямим і конфіденційним інститутом, що збільшує до нього довіру.
Українським аналогом омбудсмена є Уповноважений з прав людини. Дійсно, частина вимог тут витримана – незалежність, безперешкодний доступ до інформації, гарантовану законом співпрацю державних органів. Але у компетенції Уповноваженого з прав людини корупційні діяння не мають місця. Та і механізми впливу українського Омбудсмена фактично обмежуються формуванням громадської думки. Існує й іміджева різниця. Скільки людей щорічно звертаються за своєю ініціативою до Уповноваженого з прав людини? Як розглядаються скарги? Наскільки ця людина є відомою і відкритою для громадськості? Якщо зараз створили б новий незалежний інститут з боротьби з корупцією, який очолили б такі протестно-відомі особи як, наприклад, Н. Вітренко або навіть Ю. Тимошенко, кількість звернень була б величезною.

Служба Головного аудитора

Головний аудитор є державною особою, що відповідає за аудит урядових доходів і витрат, оцінює ефективність витрат, забезпечує відповідність дій виконавчої влади вимогам законодавчої та попереджує корупцію шляхом розвитку фінансових і аудиторських процедур.
Особливо важливим є процес призначення на посаду (або обрання) Головного аудитора та система підзвітности цієї структури. Вона теж повинна мати підтримку громадськості та авторитет в її очах. Одночасно задля ефективності цієї служби та залучення до неї професіоналів із приватного сектору, дозволяється встановлення окремого рівня заробітної платні для її працівників. Його робота і компетенція не повинні обмежуватись іншими структурами, особливо тимчасового характеру, які перебувають у підпорядкуванні організацій, що працюють у тій же сфері.
Місце українського Головного аудитора може зайняти Рахункова Палата. Вона є підзвітна і підконтрольна Верховній Раді, її Голова, Перший заступник і заступник призначаються Верховною Радою. Вони не можуть бути народними депутатами, членами уряду, займатись підприємницькою діяльністю. Проте, Рахункова палата безпосередньо працює лише з центральними органами влади.
Існує і Державна контрольно-ревізійна служба, яка повинна здійснювати державний контроль за витрачанням коштів і матеріальних цінностей у міністерствах, відомствах, державних комітетах та фондах, бюджетних та тих установах, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів. Діє вона при Міністерстві фінансів і очолена заступником Міністра фінансів. Саме ця служба, разом із ФДМУ, СБУ, НБУ та іншими структурами подає інформацію у Рахункову палату. Це призводить не лише до великої похибки, а й до неможливості провести будь-який комплексний аудит.
Просмотров: 614 | Добавил: V_Corner | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Реєстрація | Увійти ]

Форма входу

Календар новин

«  Січень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Пошук

Друзі сайту

Сайти Миколаївської області

Статистика


Всього на сайті зараз: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0