інформаційний сайт селища та району

[Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]

Страница 1 из 11
Модератор форума: Влад_Горный 
Форум » Персональные страницы » Форум Влада Горного » Літературна сторінка Миколи Дзудзела (Уклін добру і Україні, Чарівній матінці-Землі!)
Літературна сторінка Миколи Дзудзела
Влад_ГорныйДата: Середа, 18.03.2009, 15:53 | Сообщение # 1
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
Знайомтесь, Микола Олексійович Дзудзело
Микола Олексійович не любить розкриватись перед читачами на рівні опису свого не такого вже й короткого життя, але свій духовний і емоційний світ залюбки розкриває у власних поезіях, які вже заповнили п’ять художніх збірок. Серед них: “Життєва суть”, “Земна любов”, “Бальзам пісенного розмаю”, “Летять журавлики над Бугом”.
Микола Дзудзело давно і безповоротно закоханий в чарівність степового краю і це додає йому снаги до написання віршів.

Уклін добру і Україні
Уклін добру, і Україні,
Чарівній матінці - Землі!
Братам уклін, уклін калині
І колосочку на ріллі.
За хліб насущний уклін Богу,
За смак джерельної води,
Стрімкі і трепетні дороги
До ще прийдешньої доби.
Уклін до батьківської долі,
Його набитих синяків,
Уклін садам, що нині в полі
Свій плід дарують нам усім.
Уклін вам, вірні мої друзі,
Чиїм трудом оновлене життя,
Росою вмиті квіти в лузі
І ваше праведне буття.
Уклін задумливим хатинам
І голосистим солов’ям,
Що серед простору Вкраїни
Пісні співають трударям.
Уклін тобі, моя кохана,
За мальовничий цвіт дібров,
За твою ласкавість жадану,
Невтомні руки і любов.

Усе в одну симфонію злилося
Роса вмиває листячко каштана,
Усім дарує радість божий день,
І ти мені всміхаєшся, кохана,
Під ніжні звуки трепетних пісень.
А над обширом золотого поля
Кружляє лебідь, із кінця в кінець,
Довкола нас з життям обнялась доля
І прихилилось літо до сердець.
Усе в одну симфонію злилося
І мов оркестр вславляє день при дню
Ранковий і привітний промінь сонця,
Що радує теплом мою рідню.
Що пестить на утіху всього людства
Чарівні, живописні килими
Святих долин, де проростають густо
Цілющі трави від його снаги.

Цвіте калина
Струнка і гарна, чарівна калина
Цвіте щовесни в батьківськім саду
І мов вродлива, молода дівчина
Вкрашає цвітом мамину судьбу.
Від цього в мами серце молодіє,
Зникає смуток в маминій душі
І день весняний з друзями радіє,
Цвіте калина і радіють всі.
Весняному, квітучому розливу,
Який, під ніжний шепіт тишини,
Дарує нам свою красу щасливу,
Народжену від Божої весни.
З якою поріднилося кохання
І не зрадлива мамина любов.
Цвіте калина і в нове світання
Летять птахи коло святих дібров.

На щастя
Клен пив весняну насолоду,
А я дививсь на журавлів,
Що прилетіли із-за сходу
В чарівну ласкавість степів.
Де обнімалися розкрило
З вітрами юні тополя
І безпечально та щасливо
Всміхалась вквітчана земля.
І сонцеясний день, немов у царство,
Скликав у сад усіх птахів,
Щоби ріднилось їхнє братство
З красою ласкавих степів.
І у просторах чебрецевих
Усе життя, багато літ,
На щастя милим нареченим
День дарував весняний цвіт.

Біль
Кремсає біль моє безсиле тіло,
В напрузі – руки і душа,
Я на узбіччі забуття – світила!
І день без мене в поле поспіша.
Крізь серце пропускаю гіркі сльози,
А злість, немов натягнута струна,
Стьобає всі мої душевні грози,
І п’є печаль безгрішна тишина.
І самота мов птах побитий квилить,
Ховається в імлі старезна тінь, -
Здається хтось у моє серце цілить…
Та не дає мене убити плин.
Життя, якому чогось нестачало,
Воно ж завжди, як кажуть, на виду,
Приборкувало зло і лікувало
Мою не втішну, збочену біду!

Дружня пародія на вірш Василя Юдова «Літ до тебе»
Подих темних ночей,
Холод диких степів
Загубив по дорозі до тебе.
Загубив і злетів
Серед сонячних днів...
Я лечу в твої очі, як в небо!
Скоро літо мине.
Час пролистує дні.
Розколов я все літо на порох.
Миті - ті ж камінці,
Вмиті морем на дні.
Я лечу в твої руки, як в море!
Серце болем не край.
Жага літо допий.
Не залишу ні краплі на просих.
І нехай на землі
Час відміряний мій,
Я лечу в твої губи, як в осінь!

(див. попередні сторінки літоб’єднання “Соняшник”)

Микола Дзудзело, «Лечу в твої розкриті губи»
Лечу в твої розкриті губи.
Про це вже навіть знають люди.
В віршах дослівно описав,
Коли тебе я цілував.
А нині - то минулий час,
Хоч пестить серденько почас…
Що тім коханням в лободі
Я слід лишив в твоїй судьбі
Й велику згадку про любов,
Розкриті губи, в які знов
Лечу, хоч знаю, що вони
Не потривожать мої сни,
І не розкриє покривало
Моє утомлене «мочало».
Воно зі мною, мирно спить,
Які там губи, замовчіть.
То плід фантазій фантазера,
Я ж не літаю, мов фанера.
У мене жахів на сто літ,
І хочу, щоб про це знав рід!
Люблю ж літать в розкриті губи,
Хоч знаю, що потому буде:
Дружина виверне кожуха,
Коло чола ледь-ледь почуха
І гордо скаже – Чоловіче,
Чого тебе сей літ не ліче?
Допокіль ти літати будеш,
Скажи, а губи – як забудеш?
В цей час, все хочу разом чути,
Мене не треба страхом гнути.
Забудь назавжди чужі губи,
Тоді нам разом добре буде.
Мене обіймеш солоденько
І заспокоїться серденько.

Прикрепления: 2995807.gif(22Kb)


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: Понеділок, 20.04.2009, 14:34 | Сообщение # 2
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
ПРОБАЧ
(пісня)
Не знаю, як мені знайти
До твого серденька стежину,
Щоби сказать тобі «Прости,
Пробач мою гірку провину...»
Приспів:
Утіш мене, теплом зігрій ще раз
Моє засмучене страждання,
Щоб сонцем освятилась поміж нас
Твоя любов з моїм коханням.

Пробач і не ховай в душі
Наївні докори відплати
І ми нестерпності свої
В серцях не будемо тримати.
Приспів:

Пробач мене і не карай
За помилки моєї долі,
Пробач і злості не тримай -
Душа не витримає болі.
Приспів:

Пробач і я вклонюсь тобі,
Пробач, хай серце твоє знає,
Як тяжко жити у журбі,
Коли розлука не минає.
Приспів:

Спешу любимую обнять
(песня)
Спешу с мечтою, без оглядки,
Спешу в своё село, домой,
А ночь с тоской играет в прятки
За молчаливою рекой.
А ночь с тоской играет в прятки
За молчаливою рекой.

Спешу в глухих полях, без страха,
След остаётся на снегу,
А вдалеке возле оврага
Берёзе шаль морозы ткут.
А вдалеке возле оврага
Берёзе шаль морозы ткут.

Спешу домой и мне навстречу,
Спешит январский зимний день,
Взвалив уверенность на плечи,
Одолевает снежный плен.
Взвалив уверенность на плечи,
Одолевает снежный плен.

И звезды в небе, между прочим,
Давно загадочно блестят,
Спешу домой, ведь сердце хочет
Тебя любимая обнять.
Спешу домой, ведь сердце хочет
Тебя любимая обнять.

Повернись до мене, мила
(жартівлива пісня)
Повернись до мене, мила,
Повернись в село.
Ми знайдемо там з тобою
Втрачене тепло.
Ми знайдемо там з тобою
Втрачене тепло.

І тоді сердечні рани
Зліче час святим добром,
Повернись до мене, мила,
Я вклонюсь тобі чолом.
Повернись до мене, мила,
Я вклонюсь тобі чолом.

І як сонечко ласкаве,
Буду ніжно цілувать,
Повернись, моя жадана,
Щоб я міг тебе обнять.
Повернись, моя жадана,
Щоб я міг тебе обнять.

Повернись вночі, чи літом
І від мук врятуй мене,
Не дай вірі в тузі вмерти,
Звесели життя сумне.
Не дай вірі в тузі вмерти,
Звесели життя сумне.

Повернись, моя кохана,
До світ сонця повернись,
Стріну тебе в нашім краю,
Тільки ти вже не барись.
Стріну тебе в нашім краю,
Тільки ти вже не барись.


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: Понеділок, 20.04.2009, 14:36 | Сообщение # 3
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
Я до тебе іду
(пісня)
Пролетіли роки, пролетіли роки,
Пролетіли роки розставання.
Я до тебе іду, я до тебе іду,
Йду у рідне село до кохання.
Я до тебе іду, я до тебе іду,
Йду у рідне село до кохання.

Незабутні стежки, у долині гаї -
Мої друзі, мене зустрічають.
Я до тебе іду, я до тебе іду,
А мій шлях трави цвітом встеляють.
Я до тебе іду, я до тебе іду,
А мій шлях трави цвітом встеляють.

Світанкова пора, неозорі степи
Обіймаються з росяним житом.
Я до тебе іду, я до тебе іду,
А мій поступ нуртує, мов літо.
Я до тебе іду, я до тебе іду,
А мій поступ нуртує, мов літо.

Бо так серце велить і душа поспіша
Наше вірне кохання обняти.
Я до тебе іду, я до тебе іду,
З тих років, які зміг подолати.
Я до тебе іду, я до тебе іду,
З тих років, які зміг подолати.

Щастям Тернопіль окрилений
(пісня)
Ніжний шелест пшениці у полі
І духмяне, ранкове тепло
Задаровує юні тополі,
Перед ними схиляє чоло.
Приспів:
Бо щастям Тернопіль окрилений
І впевнено йде в майбуття,
Дорогами завжди щасливими
Веде за собою дитя.

Його мудрість і наші надії,
Закосичені ниви оці,
Утішають нам серце і мрії
Й сяє усмішка в нас на лиці.
Приспів:

І пташині пісні в цю годину
Над просторами степу звучать.
Я вклоняюся рідній калині,
Лещу зором ясну благодать.
Приспів:


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: П`ятница, 29.05.2009, 17:25 | Сообщение # 4
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
Присвячується вчителю, поету, колезі по творчості – Юрію Антоновичу Кіперу, мудрій людині, яка так рано пішла від нас у вічність, якої нам так не вистачає сьогодні, і яку ми не забудемо з плином днів нашого життя.

Тебе нема

Скорбота, сум – тебе нема між нами,
Ти не почуєш наших добрих слів
І не підеш безмежними полями
В той сад, де завжди слухав солов’їв.

Душа твоя не вмерла, і недоля -
Мов відірвалось віття від гілля,
Насіння ж те зберуть онуки з поля,
Що сіяв ти з любов’ю по ріллі.

Твоя могила знана буде миру,
І вже тоді спільнота світова
За твою душу, людяну та щиру,
В святому Храмі Богу заспіва.

Вічна слава

Вічна слава і шана Героям…
Я, в шанобі, схиляю чоло,
Тож схили і своє, мій народе,
Щоб тривог тих - уже не було.

Щоб ніхто вже не брав в руки зброю,
На війні не вмирали сини,
А для щастя, любові й спокою
Засівалися житом лани.

Какое применить спасенье

Как разорвать порочный круг…
Какое применить спасенье,
Чтобы сейчас, теперь и вдруг
Ушли из сердца все сомненья.

Как отыскать ушедший день,
Давнишний след приятной встречи,
Что где-то спрятался, как тень,
От нашей громкой, страстной речи.

Куда пойти к исходу дня,
В какую дверь мне постучаться,
Чтоб ты, - открыла для меня,
И мы с тобой смогли обняться.

Родник добра

В тот час, что на душе тревожно,
Мечты не выскрести до дна
И не уйти, с тоской о прошлом,
К загадкам завтрашнего дня.
К тем естествам, где своевольно
Не хлопнув дверью, не уйдешь…
Тогда кому-то будет больно
И ты в который раз поймешь,
Что и сомненья, в этом мире,
Достойно ищут, без потерь,
Родник добра, и к этой силе
Всегда открыта Божья дверь.

Не буду звать

Лукавить, лгать тебе - не буду,
В свою мечту не стану звать,
Твое чудачество забуду,
Прикажу сердцу замолчать
И, навсегда, оставлю горы,
Спущусь к бушующей реке,
В те серебристые просторы,
Что вновь ликуют вдалеке.
Там, окунаясь в страсть блаженства,
Уйду, забыв весь страх беды
В грядущий день, в те совершенства,
Где встречу милые черты…


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: Субота, 30.05.2009, 12:03 | Сообщение # 5
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
Шукаю вихід

Душа болить, їй спокою нема…
Шукаю шлях до правди неземної,
Та біль розлуки, - ніби ця зима,
Чоло схиляє до журби сумної.
Так час мина, так я живу, - між мук,
Нестерпні болі серцем поглинаю
І згадую той дотик твоїх рук,
Який вночі і вдень не забуваю.

Не рвалась, чтобы, связь родства…

Бывало так, - не знал как жить,
К какому берегу причалить,
Куда идти, как различить
Тот путь, что от беды избавит.
Искал ответ, хотелось мне
Со всем, по праву, разобраться,
Чтоб наяву, а не во сне,
С любимым счастьем повстречаться.
И породниться навсегда
С любовью ласковой, святою,
Чтобы не рвалась связь родства
С своей родимою землёю.

Прожиті роки не вернуться

Снігопад вже прикрасив волосся,
І не вернуться прожиті роки,
За якими, притьма, подалося
Наше дитинство, і перші уроки…

Тепер мене, в осінньому просторі,
Щодня стрічає мовчазливий лан,
Безлистий клен стоїть на косогорі,
А на корі у нього - безліч ран.

Від того – серце стукає частіше,
Воно і я – бажаєм повернуть
Сьогодні, завтра, і як найскоріше
Роки, які від нас в минуле йдуть.

Та, хоч би що, не збудеться бажання,
Такого у житті ще не було,
Щоби роки верталися в світання,
Чи в час зимовий жито десь цвіло…

Виноватый

За любовь, и за удачу,
И за дружбу нынче пью,
Завтра все переиначу -
Грусть к рассвету поведу.

И как только снег и вьюга
В дом ко мне с утра придут,
Вспомню щедрость – дня и друга,
К тополям пойду на суд.

Перед ними, виноватый,
На коленях постою,
И любовью день крылатый
Свято, нежно одарю.

Чтоб они, со мною вместе,
Поднялись, как птицы, - ввысь,
А потом достойно, с честью,
Нашей вере (дружбе) поклялись.

Правда истины

Мой единственный, чудный, Мишутка,
Ты влюблен, ты влюбленный в меня.
Понимаю, что это не шутка,
И не прихоть капризного дня.

От любви твоей милой, нарочно,
Закружилась моя голова,
Утро шепчет, правдиво и точно,
Только ты - моей жизни судьба.

Ведь пришла она к нам с доброй целью,
И любовь принесла на сто лет,
Как же я ей теперь не поверю,
Если это – наш праведный свет.

И возвышенной истины правда,
И двух судеб единственный путь,
Пусть тяжелый, порой, и не праздный,
Но не в этом ли - истины суть.


Астролог-аматор і теософ
 
Форум » Персональные страницы » Форум Влада Горного » Літературна сторінка Миколи Дзудзела (Уклін добру і Україні, Чарівній матінці-Землі!)
Страница 1 из 11
Поиск: