інформаційний сайт селища та району

[Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]

Страница 1 из 212»
Модератор форума: Влад_Горный 
Форум » Персональные страницы » Форум Влада Горного » Літературна сторінка Надії Ткаченко (Снова Муза посетила, Не на долго, хоть на час. С нею нынче..)
Літературна сторінка Надії Ткаченко
Влад_ГорныйДата: Середа, 18.03.2009, 15:35 | Сообщение # 1
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
Ткаченко Надія Миколаївна (кілька штрихів біографії)
Надія Миколаївна - чудова жінка поважного віку, пише вірші з 3-12 років, закохана в рідний край, природу, в цей прекрасний і загадковий світ, який так хвилює, задаровує і надихає на поезію. Проживає в смт. Арбузинка, знаходить достатньо часу для творчості і спілкування, а її поетичними рядками вже можна прикрасити всі сайти Інтернету.

Встреча с Музой
Снова муза посетила
Не на долго, хоть на час.
С нею нынче мы подружки
Приглашаем в гости Вас.
Посидите, отдохните,
Почитайте тихо нас.
Помечтайте и простите
Если не устроим Вас.

Желание
Хочу творить, мечтать и жить
Спокойно и без огорчений,
Детей, внучат своих любить,
Побольше бы таких мгновений.
Все то, к чему я прикасаюсь,
Чтоб все жило, жило, жило!
И мило, нежно улыбалось,
И все буяло и цвело!!!

Признание
Я Вам сегодня поклоняюсь,
И доброте, и красоте.
И нежно, мило улыбаюсь,
Я Вас люблю и удивляюсь,
Что до сих пор, как оказалось,
Я поклоняюсь простоте.
Такой незыблемой, прекрасной,
И вместе с тем, как солнце, ясной,
Которая, как оказалось,
Жила всегда в моей мечте.

Тополина доля
Стоїть край дороги тополя,
Така висока та струнка
І одинокая, як доля,
Що роз'єднала на віка.
Колись тут гай шумів зелений,
Співали дзвінко солов'ї,
Тепер - лише пеньок від клена
І ти одна на всій землі.
Тополина доля не минула
І твою хатину край села.
Тільки у віконце зазирнула,
За собою миттю повела.
Ніхто й не думав випадково,
Що трапиться таке колись.
В дитинстві все було казково
І їхні долі так сплелись.
Я пам'ятаю, як маленька,
Вона, мов пташка із гнізда,
До тебе линула серденько,
Надія ти її й журба.
З тобою краєць хліба з маслом
Вона ділила, щоб хто знав,
Що то вона своє серденько
Тобі віддала, й ти кохав.
Ти кожен раз приносив квіти,
В віконце стукав, як колись,
Вона летіла, ви мов діти,
Один до одного тяглись.
В букеті ніжних поцілунків
Ти пригортав її хутчіш.
Не рахували часу стрілки,
Серця забились лиш гучніш.
Здавалось все кругом зелене:
Квітуче небо голубе,
І зорі лиш дивились з неба,
І чарували лиш тебе.
Уже й весілля відгуляли,
Медовий місяць пролетів
І ніжно губи шепотіли:
”Ніхто тебе так не любив”.
Та злії язики зробили
Все тії чорнії дива,
Що вас на віки розлучили,
Між вами крига льодова.
Ту кригу льодову кремезну
Не в силі розтопити їм
І крила любові помпезно
Давно згоріли в поцілункі тім.
То був останній поцілунок долі,
Що вже навіки роз'єднала їх.
І рознесла ті іскорки любові
По чистім полі віхолою втіх.
В митарстві, в розшуках любові,
Не раз ти в поле прилітав.
Ті іскорки любові ти знаходив,
Та загорівшись, миттю погасав.
Роки летіли мов на крилах птиці,
А ти один-єдиний у житті,
З тобою тільки доля, що лиш сниться
І поцілунок, що лишив на самоті.
Два келиха з вином багряним
Стоять у хаті на столі.
Прийшла весна така духмяна,
Співають знову солов'ї.
Та ні з ким те вино допити,
Ніхто не скаже: “Я люблю”.
Лише тополя одинока біля хати
Тремтить від вітру й плаче від жалю.
Тополиний пух злітає
З слізоньками до небес.
Тільки клена там немає,
Кажуть, він зітлів увесь...
10.09.2003 р.

Прикрепления: 0222069.gif(31Kb)


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: Четверг, 19.03.2009, 14:27 | Сообщение # 2
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
Наше ім'я – українці
Сьогодні свято в Україні,
Сьогодні чистий, світлий день.
Ти запитай: “Що краще нині,
Співати нам дзвінких пісень?
Чи може, взявшись всім за руки,
По колу у танок піти?...”
Геть всі страждання, злидні, муки,
Пора нам всім йти до мети.
Вставай з колін, моя рідненька,
Вкраїна любая моя.
Ти ж нам і матінка, і ненька,
Ми - незалежная сім'я.
З тобою, рідна Україна,
Готові до кінця стоять.
За правдоньку твою єдину
Життя готові ми віддать.
За ті лани широкополі,
За рідний гай, річки, моря.
Тебе ми любимо до болю,
Це все - Вкраїнонька моя.
Нікому не дозволим нині
Назад з дороги повертать,
А йти вперед, як до святині,
Не зупинятись, не мовчать.
Щоб не залежать ні від кого,
І міцно на ногах стоять,
І працювати в мирнім домі,
І добре вміть відпочивать.
Разом збудуємо прекрасну
Ми - Україноньку свою.
Нехай буяє цвітом рясним,
Хай буде добре, як в раю.
Хай ниви наші колосяться,
І золоті хліба стоять.
Добробут кожного в країні
Невпинно будем підіймать.
Гуртом - ми сильні і здорові,
Ми нація - одна сім'я.
Ми - незалежні українці
І гордо носим це ім'я!
24.08.2005 р.

Ода українській мові
Українська мова - пісня колискова,
Як барвінок в'ється, плаче і сміється.
У лиху годину, у тяжку хвилину -
Серце зігріває, душу спопеляє.
Задзвенить струною - срібно чарівною,
Ллється, ніби пісня, ранньою весною.
Квіткою розквітла - лагідна привітна,
Плекає надію - заповітну мрію.
Зачарує у думках, відлетить до неба,
Літерки твої, рідненька, шанувати треба.
Мова загадкова - ніжна, чарівна,
Скрипкою заграє, дзвенить як струна.
Зазирне в віконце, ніби промінь сонця,
І покличе в простір, де метафор вдосталь.
Суфікси і префікси - поведуть у казку,
Віддадуть коханому всю любов і ласку.
В душу зазирає - як п'янкий напій,
Добрих поважає, проганяє змій.
Кришталево чиста, як джерельная вода,
Лагідна, барвиста, ллється і співа.
Причарує ніжністю, вмитою росою,
Мова щира - українська - ми завжди з тобою.
21.02.2006 р.

Молитва матері
Таке чудове, мирне небо,
Блакитне, ніжно-голубе,
І ясне сонечко, як треба,
Зігріє променем тебе.
І сміх дитячий, ніби пісня,
Лунає звідусіль, зове,
У те щасливеє дитинство,
Але уже зовсім нове.
Як беззахисна, ніжна, квітка,
Зростають дітки - тут і там.
І мати, ніжная лебідка,
Їх пестить, обіймає стан.
І умиває кожен ранок
Росою, божою в руках,
Зійшовши на весняний ґанок.
З молитвою в своїх устах.
Дай Боже діткам не пізнати
Жахів війни, розруху, страх.
Коли кричить і плаче мати
З дитятком мертвим на руках.
Не треба - громів і розкатів,
Не треба - жахів і вогню.
Хай буде мир на всій планеті
Й надія в завтрашньому дню.
Січень 2004 р.

Танго – “Костер любви”
На море штиль, а жизнь штормит и плещет,
И чайки моря нам судьбу сулят.
Они, как белые пророки прошлой жизни,
О будущем прекрасном нам кричат.
Забудем все, все беды и печали.
Сегодня у костра мы вспомним о любви,
О том, что никогда не забывали
Тот день, когда костер любви зажгли.
Припев:
Костер любви горит огнем,
Взлетая в небо огненным крылом.
Костер любви горит всегда,
Костер любви не гаснет никогда.
Костер любви горит во мне,
Напоминая о былой весне.
Он зажигает, радует, бодрит
И за любовь - судьбу благодарит.

Сегодня снова, будто в первый раз,
Тебя увидев, не сводил я глаз.
Ты у костра, как алая зоря,
Светилась ярко в свете хрусталя.
И память плавно всплыла, не спеша,
И пело сердце, плакала душа,
И ту мелодию любви вдруг вспомнил ты,
Тот поцелуй несбывшейся мечты.
Припев:

Но годы лихо пролетели, как во сне.
Нас пронесли на огненном коне.
Посеребрил нам голову январь,
Так поздно встретились два сердца - очень жаль!
Но все же, искорки костра твоей любви
Нас согревали, что ни говори,
И возносили к облакам твоей мечты,
Где были всюду рядом - я и ты...
Припев:

Сентябрь 2004 г.


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: Понеділок, 20.04.2009, 09:31 | Сообщение # 3
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
Дорогі наші Ветерани війни!
Прийміть найщиріші вітання з Днем Перемоги!
Уклінно вдячні Вам за чисте, голубе небо, ясне сонечко, тихе і мирне життя.
Свої вірші я присвячую Вам!

П А М Я Т Ь …

Бьет в набат барабанная дробь,
Начинается праздник в станице.
Перед нами - солдат целый взвод
Вновь и вновь-пролетев, испарится.
Память, что ты молчишь, отзовись,
Ведь они были вовсе мальчишки.
До последнего вздоха - «Держись!»,
Им кричали: «Держитесь, братишки!».
Среди сущего ада огней,
Сколько вас подкосило, ребята.
Молодые бросали друзей
И любимых, в окопах горбатых.
Не успев долюбить, домечтать,
И дожить до прекрасного «завтра».
Только память всегда будет жить
И парить в океане набата!

9 мая 2007 года.

У обелиска памяти

Тишина у обелиска.
Ели стройные стоят,
Как солдаты у могилы,
Охраняют тех ребят,
Кто любовь, покой и счастье,
Мира радость подарил,
Нас от горя, зла, ненастья,
От фашистов защитил.
Кто ценою своей жизни
До последнего стоял,
Но свинец тот, призрак смерти,
Навсегда от нас забрал.
Годы лихо пролетают.
Но забыть тот день нельзя,
День Победы, что всплывает,
Как победная стезя.
60 уж лет промчалось,
Но забыть не в силах, нет,
Даже если Ваша старость
Вам напомнит тот портрет,
На котором - вы с отрядом,
Насмерть выстоять должны,
И победа вот-вот, рядом...
Солнце, - здравствуй, нет войны!
В мирном небе - ликованье,
И салют - мильйон ракет.
Розы, лилии, тюльпаны,
Все для Вас, но Вас ведь нет!
В мыслях рядом вы, - ребята,
В памяти - на все века.
Парни молодые и девчата,
Просто раньше унесла вас жизнь-река.
Просто не успели долюбить,
Домечтать, доцеловать любимых,
Но успели всем нам подарить
Ликованье мирных дней неповторимых.
Отдыхайте, и земля Вам пухом,
Радуйтесь за нас, ну, а пока -
День Победы - с Вашим вечным духом,
Память вечная - на все века!!!

Май 2004 года.

Память войны

Люди, остановитесь, постойте,
Склоните голову у памяти войны,
Что жизнь отняла миллионов, смойте
Слезами горечь тех потерь, победу той весны,
То ликование души. Раскройте
Всю горечь и любовь из глубины веков,
Что льется, словно кровь, остановите
Победный марш магнатов и врагов.
И снова взрывы разрывают сердце,
И снова дети одинокие кричат:
«О Господи, родители убиты»,
Под взрывом бомбы - пропасть, сущий ад!!!
Пылает всё огнём, война в Ираке...
Война в Афганистане не закончена ещё,
А Буш планирует, с огнём играет в прятки,
Всю мощь и силу поднимая на плечо.
Как глупо, как бездарно и бестактно,
И не умом, а силой всё решать.
Ведь и мальцу от роду всё понятно,
Нельзя таким путем народу процветать.
Правитель не от Бога, от магнатов,
Проснись и оглянись везде, вокруг,
Путь к золоту, достатку, безвозвратно
Ведет таким путём в безумный круг.
Круг лжи, предательства, насилья,
Войны и крови. Хватит, остудись
Прохладным воздухом весенним, и с любовью
Ты к миру, к солнцу, к небу потянись.
Ведь как прекрасны и Луна, и зори,
И солнце светит миром и теплом.
Невинные кричат вам миллионы:
«Спасите, сохраните мир вы!», - за столом
Вы соберитесь тихо и без драки,
Ведь всё решает разум и любовь.
Но где они? Ушли уже куда-то,
А бомбы рвутся, снова льётся кровь!!!

20 марта 2003 года.


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: Понеділок, 20.04.2009, 09:32 | Сообщение # 4
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
17 травня минає третя річниця з дня смерті мого вчителя, наставника, журналіста – Кіпера Юрія Антоновича.
Хай земля йому буде пухом!
Цей вірш я присвячую йому!

ПАМ’ЯТІ ЮРІЯ КІПЕРА

Пішов поет, не повідомив,
Останні нам життя рядки,
Як той орел, що склавши крила,
Вниз падав з неба, у віки.
Ніхто, ні друзі, ні дружина
Не встигли м'яко підстелить,
Така вже доля - господиня,
Ввірвалась і забрала вмить.
Все вмить завмерло на хвилину,
І зупинилося життя.
Душа поета, мов краплина,
Пішла навіки в небуття.
Але засяє та краплина,
Що впала з неба, невпопад.
Рікою потече в долину,
І забуяє буйний сад,
Який посаджений тобою,
У кожній строчці твого дня,
В піснях, народжених весною,
Де відшукав ти те зерня,
Яке упало зорепадом,
У віршах дивних, неземних.
І залишило слід любові,
І пам'ять вічную для всіх.

Надія Ткаченко.


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: П`ятница, 22.05.2009, 14:30 | Сообщение # 5
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
Надежда Ткаченко

25 мая – День Рождения моего любимого зятя-сына – Серёжи Куйбара, который работает за границей, в Бельгии. Пользуясь тем, что Интернет – он и в Бельгии Интернет, передаю ему поздравление из пгт. Арбузинка.
С Днем Рождения, Серёженька!!! Мои скромные стихи для Тебя.

Я души не чаю в зяте,
Повезло мне, что скрывать,
Джентльмен, хорошей стати,
Не добавить, не отнять.

Дорогой мой, драгоценный,
Я хочу Тебя назвать -
»Лучшим Зятем» во Вселенной,
И, как мать, тепло обнять!

Пожелать Тебе удачи,
Счастья, радости в судьбе,
Благородства и успехов,
С Добротой дружить везде!

Живи сто лет, не зная бед,
От всех нас – пламенный привет!

Н.Н. Ткаченко
25 мая 2009 г.

У меня растет талантливый внук – Куйбар Вячеслав. Его признал сам маэстро Гришко, с которым мальчик 8 мая 2008 года выступал в г. Николаеве вместе, на одной сцене, и пел песни на итальянском языке (об этом событии в жизни города писала газета «Вечерний Николаев», стр. 1 и 4, чт. 15 мая 2008 г., www.vn.mk.ua).
Под впечатлением этого выступления и родились мои стихи.

Первое впечатление
-1-
Под звездой «Виктория»
Родился мой внук.
Я с судьбой не спорила,
Замыкая круг...
-2-
…И запел внучок родной
Раннею весной,
Песня звонко разливалась
Утренней порой.
-3-
Зазвенел тот голосочек
Трелью соловья,
Сразу стала я моложе,
И взлетела я.
-4-
В небесах душа летала,
Позабыв о том,
Что меня в деревне
Ожидает дом.
-5-
Все тревоги улетели
Птицами на Юг,
И согрелось сердце,
И замкнулся круг.
-6-
Слёзы радости катились
Градом по щекам,
И улыбками светились
Мысли тут и там…
-7-
Сердце громко билось
В радужном кольце,
Голова кружилась
С радостью в лице.
-8-
А когда закончил
Петь мой соловей,
Вдруг я приземлилась
В шоке, - у друзей.
-9-
До сих пор летаю
В мыслях лишь о том,
Чтобы Дар Господний
Не покинул дом,
-10-
Где родился маленький
Мой внучек родной,
Расцветает аленький
Тот цветочек мой.
-11-
Пусть он заливается
Трелью соловья!
Будет им гордится
Вся его семья.

20.09.2006 г.


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: Середа, 27.05.2009, 12:15 | Сообщение # 6
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
1 июня – День защиты детей.

Хочется пожелать всем деткам, юным, молодым – мирного чистого неба, светлого ясного дня, прекрасного будущего без войн, революций и кризисов. Живите, радуйтесь и наслаждайтесь!
Для Вас мои стихи:

Признание в любви

Я этот мир собою
Укрою от обид,
От горя и ненастья.
Забудьте все про СПИД.
Живите мирно, тихо,
Дышите глубоко,
И наслаждайтесь, лихо
Взлетайте высоко!
Мечтайте и любите
Всем сердцем и душой.
Всегда я буду рядом
И заслоню собой.
Творите и дерзайте,
И в помыслах своих
Меня не забывайте,
Дерзайте за двоих.
Я не Господь, но, все же,
Хочу предупредить —
Все Заповеди Бога
Нам надо заучить.
Ведь те, кто соблюдает
Священное Письмо,
Бессмертьем обладают,
Им Царство суждено…
Рай на Земле построить
Без воен и угроз
Прошу, и Бог поможет.
Не надо больше слез!!!
Пусть на земле огромной
Все счастливо живут.
Трудом все наслаждаются
И в праздники - поют!
Чудесней не бывает,
Чем мирный, тихий дом.
И счастливо, и радостно
Живут все в доме том.
Да будет мир, и Благодать
Наступит в тот же час.
Живите все и радуйтесь,
Ведь я люблю всех Вас!!!
03.01.2003 г.

Ранкова пісня

За горами сонце сходить,
Небо все червоне,
Ніби полум'я вигонить
Той вівчар з загону.
Місяченько заховався
Спішно за хмаринку
Й шанобливо посміхався,
Колисав дитинку.
А дитятко смачно спало,
Тихо у хатинці
І у снах своїх літало
На отій хмаринці.
Та хмаринка поспішала
Його колихати,
І сніжинкою упала
Прямо біля хати.
Мов на крилах приземлилось
Те дитятко миле,
Тягне рученьки, втомилось,
І таке щасливе.
До матусі, що є сили,
Тягне рученятка,
Ніби хоче розповісти,
Де було, курчатко.
А матуся, мов та квочка,
Все його голубить.
Пригортає до серденька,
Вона ж його любить!
І злились в одне єдине
Мама з ангелятком.
Пісня щастя з серця лине
І зліта з орлятком.
22.02.2004 р.


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: Середа, 27.05.2009, 12:17 | Сообщение # 7
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
А теперь стихи для самых маленьких.

Собачье братство

Шарик, Кнопка и Пират
Жили по соседству.
Разобраться - кто с кем брат.
Трудно было с детства.
Шарик в гости, иногда,
Приходил к Пирату.
Но случилась тут беда -
Кнопку - он засватал.
Кнопочка, - вся из себя,
Хвостиком виляя,
Отказала вдруг ему,
С Пиратом играя.
И сцепились в круглый мяч,
Мальчики-собачки,
Завертелись, понеслись,
Прямо к речке в скачке…
Сколько дней прошло с тех пор
Двор и не заметил,
Но у Кнопочки моей
Появились дети.
Пять щенков, таких смешных,
Кругленьких - как Шарик,
Как Пиратик - озорных,
На носу - фонарик.
Подружились все опять:
Шарик, Кнопка и Пират.
Весело втроём играть,
И не важно - кто с кем брат!
01.03.2005 г.

Самый - самый!

Я живу сама собой,
Я живу одним тобой,
А приходишь ты ко мне
По утрам или во сне.
Колыбельную запела
Мне кукушка - не успела.
Мне не спится по утрам,
Никому тебя не дам.
Даже если кто, тайком,
Позовёт тебя мельком...
Никогда тебя не брошу,
Потому, что ты - хороший.
Самый лучший и родной -
Мой котенок дорогой.
Свет мой, ангел и заря,
Нет сильней богатыря.
Кто хозяин в доме нашем?
Никому, дружок, не скажем:
И порядок наведем,
И гулять с тобой пойдём,
И слетаем в Голливуд…
Как, скажи, его зовут?
«Леопольдик» - дорогой.
Самый лучший и родной!
02.03.2005 г.

Кішечка – кицюня

Кішечка - кицюня, ти така манюня,
Беззахисна квітка, ти ж моя лебідка.
Сонечко, що гріє, посміхатись вміє,
Ніжно муркотіти і мене любити.
Зігрівати душу я тобою мушу,
Коли вітер дує, холод серце чує...
Я тебе торкнуся, по пушку пройдуся,
Животик погладжу, і на вушко скажу:
- Ти моя кицюня, ти така манюня,
Підростай маленька, ти ж така гарненька,
Прихилюсь до щічки, як вітер до нічки,
Милий мій дружочок, чорненький клубочок.
Попрошу у Бога для тебе порога,
До порога - хату, щасливу, багату,
Щоб жилося добре, серце щоб хоробре
Тобой опікалось, добре піклувалось,
У добрі і ласці ти жила, мов в казці,
Гризунів ловила і життя хвалила.
А поки, гарненька, підростай, маленька,
Бо коли ти підростеш, то від мене - не підеш,
Я ж тебе кохаю сам і нікому не віддам.
03.03.2005 р.


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: Середа, 27.05.2009, 12:19 | Сообщение # 8
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
Весна, лето – пора любви и разочарований, встреч и разлук.
Это – жизнь, во всех ее ракурсах и красках.
Об этом мои стихи:

Все о любви!

Молитва женщины

Блажен тот мир, который нам послал
Короткий миг свиданья, жизни наслажденье,
И все, о чем мечтали с упоеньем,
Воспринимая без чужих похвал.
Пусть нам пошлет Господь тот пьедестал,
Что вознесет над нашим поколеньем
Тот миг, то чудное, прекрасное мгновенье
Из жизни прожитой – мечту и идеал.
12.08.2006 г.

Безответная любовь

Тебя люблю, себя жалею,
Что слишком поздно поняла.
Я до сих пор тобой болею,
Тебя забыть я не смогла.

Ты ранил сердце мне и душу.
Как птица, с раненым крылом,
Я вся сгораю даже в стужу,
Пылаю пламенным огнем.

Ведь ты ушел с другой, любимый,
В надежде, что найдешь меня,
Когда-нибудь согреешь душу
Со мной, у моего огня.

Но ты ошибся, слишком поздно.
Я вся сгорела уж дотла,
И от любви той безответной
Осталась только лишь зола.
P.S.
Ту рану, нанесенную тобой,
Залечивает близкий и родимый,
И предан мне, и так необходимый -
Мой муж, не нужен мне никто другой.
06.11.2003 г.

Дождь любви

Дождь проливной стучит по крыше,
Нет ему ни края, ни конца.
Тоскует, плачет мое сердце
И маску снять пора с лица.
Назло любимому я многое свершила,
Все в тартары пустила от венца,
Но я ему никак не отомстила,
А дождь идет, и нет ему конца.
И жизнь, порой, как медная копейка
Не стоит ни малейшего гроша.
Что сделала со мной любовь-злодейка?
И снова плачет и кричит душа.
И проливным дождем стучит по крыше,
Стекая тихо по стеклу ручьем.
Как жаль, что ты меня сейчас не слышишь -
Тропа любви покрыта ковылем.
А помнишь, под дождем любви гуляли,
Под кленом мы стояли до утра.
О будущем прекрасном мы мечтали
И капли счастья выпили до дна.
По лужам дождевым с тобой вприпрыжку
За руки взявшись, бегали вдвоем.
Ты для меня останешься мальчишкой,
Но танго жизни вместе не споем.
Цветы любви: и розы, и гвоздики
Под вечер приносил всегда тайком.
Никак нам не забыть той жизни строки
И дождь любви, что стал прекрасным сном.
Сентябрь 2005 г.


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: Понеділок, 21.09.2009, 14:29 | Сообщение # 9
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
Пролетіло тепле літо, закінчились канікули і відпустки. Але в душі назавжди залишились приємні зустрічі і розлуки на все життя.
Мої роздуми з цього приводу – в наступних віршах.
Ваша Надія Ткаченко
17 вересня 2009 р.

Сон

Я зажадала Вас сьогодні,
А серце б'ється: ні, ні, ні,
Бо це ж бо було у безодні,
Це було з нами уві сні.
На лісову поляну з Вами
Я полетіла, ми удвох
Літали, пестились, кохались,
Про це лиш знає тільки Бог.
Пахучі квіти лісовії,
Прим'ята шовкова трава,
І від кохання того з дива,
Чомусь крутилась голова.
Я задихалася від вітру,
Від подихів твоїх палких,
І від кохання, що в безодні
Не відпускало з рук твоїх.
Але це сон, спасибі Боже,
Що казку цю подарував,
Ти ж всемогутній, наш Владико,
Зроби, щоб завжди так кохав.
Та серце знову б'ється тихо,
Вже хоче крикнути: так, так!
Але ніхто не допоможе,
Ти ж у безодні, мій дивак!
01.02.2003 р.

«Ночной прикол» или «Сексуальная ночь»

Моя душа со мною, милый,
И сердце бьется: тук, тук, тук.
Откроешь дверцу, аль ты хилый?
Откуда этот дивный звук?
В колокола забили, точно,
Но в церковь поздно, нынче ночь.
Пожар случился, что ль, в соседа,
Или кум Захар гоняет дочь?
Дочурка выросла ленивой -
Лежит, читает и молчит.
На выданье, так кум, родимый,
Ее гоняет и кричит...
Но нет, уже 12 - поздно.
Уже и кум давненько спит.
Прислушиваюсь осторожно -
То сердце милого стучит.
Колокола забили громче,
Уже поет хрустальный звон
И льется тихо, нежно, тонко:
«Любимая» - со всех сторон...
04.01.2002 г.

Втрачене щастя

Я - не твоя надія
І не твоя печаль,
Та серце знову мліє -
Мені тебе так жаль.
Кохалися з тобою,
Як лебеді удвох.
Так високо літали,
Тож знає тільки Бог.
Як добре було разом
У небі нам літать.
Та тільки приземлились,
Прийшла пора страждать.
Ти, як нічний метелик -
Порхнув і полетів
3 квіток нектар попити,
Та пізно зрозумів,
Як важко й гірко жити
Без рідних і дітей.
З собою говорити
Сто довгих тих ночей,
Та й старість недалечко,
Вже стукає в вікно.
Забилось так сердечко,
А щастя, де ж воно?
У вирій полетіло,
Мабуть таки воно,
А ти все ждеш, чекаєш,
Все дивишся в вікно.
Вже й журавлі курличуть
І як літа летять,
Та щастя не повернеш,
«Ні!» - журавлі кричать.
05.02.2003 р.

Елегія

Уже на захід сонечко
І, на закаті літ,
Завершую я, Боженько,
Останній свій політ.
Так хочеться ще мріяти,
Злітати до небес,
Зернятко в землю сіяти,
Щоб всьому був прогрес.
Та серденько втомилося,
Вже б'ється ледь-ледь-ледь,
Хоч би не зупинилося…
Думки погані - геть!
Дай, Боже, мені силоньки,
Дай світла уві млі,
Щоб працювала з миленьким
Я на одній землі.
Росою щоб вмивалася
О вранішній порі
І сонцем милувалася
Від ранку й до зорі!
12.07.2004 р.


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: Понеділок, 21.09.2009, 14:30 | Сообщение # 10
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
Дверь любви

Секунды и минуты
Решают иногда —
Ты по какой тропинке
Пойдешь через года.
Судьбинушка подскажет
Тебе твой жизни путь,
Но все ж, дружочек милый,
О главном не забудь.
О самом сокровенном
Забыть никак нельзя,
И пусть бегут минутки
Всю память теребя,
Любовью наполняя
От головы до ног,
Ты самое святое
Не урони, браток.
Любовь к родным и детям,
К родителям своим
Ты пронеси столетьем,
Не стань для них чужим.
Господь тебя услышит,
А ангел - озарит,
И дверь любви откроет,
И счастьем одарит.
24.03.2004 г.

Миражи любви

В доме пахнет парным молоком.
В доме тихо, уютно, спокойно.
Два котенка сидят под столом
И мурлыкают так иллюзорно.
Воцарилась вокруг тишина,
В ожиданьи грядущего чуда,
Вдруг откроет калитку она
И войдет, как луна, с ниоткуда.
Озарит твое грустное сердце
Своим светом, теплом, вдаль маня,
И откроет хрустальную дверцу
В царство страсти, любви и огня.
Опьянит тебя пристальным взглядом
И улыбку подарит тайком,
Вознесет к облакам с собою рядом,
Прикоснувшись к тебе лишь крылом.
И как птицы взлетят к облакам,
И парить будут долго, игриво
Два сердечка, поверив словам,
Что поют о любви так красиво.
И мечту эту ты пронесешь
Сквозь года и сквозь бури и грозы.
Лишь теперь, наконец, ты поймешь,
Что не зря были пролиты слезы.
Любовь сберечь - не поле перейти.
Ее храни, как золото в ломбарде,
Не остуди ее, не урони,
И не оставь, до лучших дней, в мансарде.
С собою в сердце нежно пронеси
Через года, столетья и века.
У самого себя потом спроси,
Какой была твоей любви строка?
Чтоб не пришлось потом страдать,
Часы и дни ее желая,
И каплю горькую внимать,
Как сладкую любовь, о ней мечтая.
21.02.2004 г.

Доля

Ой доля-доленько рідненька,
Де ж ти блукаєш, відгукнись.
Тебе чекаю я давненько
Кохана, люба посміхнись!
Тебе зустріну я з любов'ю,
З тобою разом ми в раю.
Шукаю щастя в чистім полі,
А ти аж ось де, на краю.
І долю пестити я буду,
Зігрію каву і вино,
Ту ніч ніколи не забуду…
Ой, як же було це давно!
З тобою, доленько, рідненька
Сьогодні п'ю на брудершафт,
Ти посміхаєшся миленько,
Лунає дзвінко сміх і жарт.
Я, ніби пташка, що злітає
З гнізда навіки у світи.
Всім серцем він мене кохає…
Ой доле, свічечку світи.
Дай насолоди і наснаги,
Даруй кохання і любов,
Напитись хочу не від спраги,
Мене хвилюєш знов і знов...
Та доленька мене не чує,
За вітром знову полетить,
Як сизий голуб, що воркує
І хоче щастям причастить.
Кохання високо злітає,
Аж за хмаринки, до зірок
І доленьку свою шукає,
Поки не випаде сніжок
І побіліють наші скроні,
І доля сива завіта
У гості й, знову, б'є поклони…
Нехай летять собі літа!!!
04.12.2003 р.


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: Середа, 21.10.2009, 14:11 | Сообщение # 11
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
Осінь – пора підбиття всіх успіхів, досягнень і надбань, пора кохання, пора світлих мрій і сподівань.
Саме про це – мої вірші:

Три березки

Три березки, три подружки
Молча смотрят и стоят
У ручья, у самой речки,
Только взгляды их кричат:
“Подойдите, прикоснитесь,
Пожалейте молча нас.
На прогулку пригласите,
С ветром мы на ты – сейчас,
Но никто нам не заменит
Вашу ласку и любовь.
Ветер лишь тоску приносит,
Сердце ранит вновь и вновь.
Дождь холодный нас умоет
И росою заблестит.
Ночка нас от горя скроет
И луною угостит.
Днем нам мило улыбнется
Лучик солнца золотой,
Нежно к ветке прикоснется,
К вечеру - уйдет домой.
Снова ночкою холодной
Мы опять одни втроем,
Обнявшись порою темной
Мы и пляшем и поем.
Приходите поскорее
В гости к нам под вечерок,
Ваш костер души согреем,
И домой отпустим в срок.”
Только люди лишь на праздник
Возвращаются сюда.
И еще, когда приходит
К ним нежданная беда.
Прибегут, обнявши плечи
Нам с подругами опять,
Тихо-тихо что-то шепчут
И давай нас умывать.
Сколько той водицы горькой
Уплыло с тех давних пор
И лишь только с ранней зорькой
Умолкает тихий спор.
И опять мы, три подружки,
У ручья стоим одни,
Бьем тихонечко баклушки,
Нас не слушают они.
”Люди, сжальтесь, приходите
Знойным летом и зимой.
Я прошу Вас, не взыщите,
Наслаждайтесь тишиной.
Красотою той безмерной,
Что от Бога нам дана.
Прогоните прочь усталость,
Пусть в душе цветет весна!!!”
30.09.2003 г.

Осінній марафон

Задощило за вікном,
То осінь плаче гірко,
Прощається з своїм руном,
Схиляє знов голівку.
І плаче осінь, вже пора
Їй в зиму повертати.
Душею з нею ми завжди,
І всім вона, як мати.
Нас і зігріє, і обмиє,
І нагодує смачно,
Та майже рік її нема,
Придумала ж так вдачно.
Що після холоду й весни,
І літа сонячно-жаркого,
Вона, мов подих неземний,
Знов завіта невипадково.
Так з року в рік матуся наша
Нас пестить і годує…
Зажди но, зимонько-зима,
Нехай ще осінь погостює.
Сніжок вже перший проліта
І осінь пригортає,
Бо тож зима своїм буттям
На п'яти наступає.
Та дощик миттю окропив
Сніжок той, мов дитятко.
І знову осінь задощить,
І лишить нам на згадку
Ту мить чарівну, неземну,
Красу осінню, ніжну,
І золотий той листопад
У небі білосніжнім.
У теплий край знов зграями,
Ключем птахи летять,
Вслід осінь посміхається.
”Прощай” - птахи кричать!
Ніщо не вічно на землі,
Приходить і зникає,
Як тая осінь, що дощить,
Але житгя безкрає!!!
02.11.2003 р.


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: Середа, 21.10.2009, 14:14 | Сообщение # 12
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
Шалунка осень

Мне осень позвонила,
Что лето улетело.
Она, теплом согрета,
Кудесница, так смело
Вокруг все закружила,
Листьями шурша.
Шалунка-осень жила
У леса, ах душа!
То дождиком умоет,
То солнцем угостит,
В тумане лихо скроет
Чудесный колорит.
Разгулялась осень,
С ветром подружила,
Разбросала краски,
Голову вскружила.
Словно маг-волшебник
С радужной волной,
Красной, желтой, синей,
Нежно голубой.
Краски все смешались,
Их не перечесть,
Глаз спокойно радуют,
В этом что-то есть.
То, что называем
Осенью-порой.
Мысли все бросаем
В омут с головой.
Осень пошалила,
В зиму вся ушла,
Желтый след оставив
Нежности й тепла.
01.11.2003 г.

Осіннє бажання

Годинник на стіні тік-так,
І день за днем летить ніяк,
І осінь жовтолиста, одинока,
Лягає на літа і бавить око...
І золотий той листопад
Знов поманив в чудовий сад.
Зажди но, зимонько-зима,
Адже в душі цвіте весна.
Нехай ще осінь золотава,
Любові й ніжності забава,
Нас всіх сьогодні причастить,
І грішним - всі гріхи простить.
Бо доброта її безмірна,
Вона такая ніжна, вірна.
Нас всіх і пестить, і годує,
І сил дає, і всім дарує
Початок світлого життя,
І віру в світле майбуття.
Зажди но, зимонько-зима,
Ще снігу й холоду нема,
А ти вже стукаєш в вікно,
І юність відступа давно.
Лише весна, як теє сонце,
Нам світить радісно в віконце.
І осінь наша наступає,
Туманом сивим покриває.
Лише душа іще горить,
З любов'ю й ніжністю біжить
У зиму білу і пухнасту,
Таку холодну і ненастну.
В обіймах рідних і близьких
Не забуваєм ми про тих,
Хто нас завжди чекає вдома,
Лише проклята, злая втома
Нам знов нагадує літа,
І сніг все більше проліта,
І падає на сиві скрони,
Та від любові і від втоми,
Він миттю тає і біжить…
Нехай ще осінь погостить!
01.12.2003 р.

Кленовый лист

Засентябрило за окном,
И осень постучала,
Позолотила серебром,
И медью забросала.
Под ногами коврик
Листьями шуршит,
Мягкий, разноцветный,
В рай к себе манит.
Прямо у дорожки
Клен стоит большой,
Разноцветной радугой
Блещет он порой.
И дрожа от холода,
Листья, как душа,
Потихоньку падают
С веток, не спеша.
Лист кленовый падал
Прямо с высоты,
И в полете звездном
Целовал цветы.
Нежно прикоснувшись,
Землю приласкал.
Ветер-ветерочек,
Ты куда пропал?
Ветер потихоньку
Листья обнимал,
А потом сильнее
Их защекотал.
В хоровод все, дружно,
Листья поднялись,
Весело танцуют
И взлетают ввысь.
Вальсом Шуберта закружит,
С ветром, не спеша,
Желтый лист осенний,
И поет душа...
На свиданье с осенью
Он спешил скорей,
Затерялся в просеке
Осени своей.
Лист кленовый падал -
Плавно, не спеша,
Словно в сказку нежную
Уплыла душа...
01.11.2003 г.


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: Вівторок, 03.11.2009, 21:14 | Сообщение # 13
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
«Кришталь душі моєї…»

20 листопада 2009 року завітала в гості на Арбузинщину моя однокласниця, подруга дитинства – Віра Рожкова-Марущак. Це – світлий, прекрасний і чистий кришталь душі моєї, моїх спогадів про дитинство, політ у чудову казку з прекрасним кінцем.
Вона, моя Вірочка, - стала членом двох творчих спілок України – журналістів і письменників, лауреатом премії імені Миколи Аркаса, автором трьох збірок новел та підручника для юних журналістів.
До нашої зустрічі я присвятила їй такі рядки:

Осіннє сонечко сміється
І у віконце зазира.
Так-так, сьогодні світлий промінь
До нас у гості завіта.

Сьогодні Вірочка приїде,
Гостинністю порадує всіх нас.
І як в дитинстві, - тихо, чемно
Зайде у наш десятий клас.

Біленька дівчинка, маленька,
Охайна, мила, неземна…
Зайде і скаже: «Добрий ранок!»
І поглядом, як та весна,

Зігріє душу, всіх підбодрить,
І побажає всім добра…
Така вже Вірочка й сьогодні:
Весела, ніжна, чарівна.

Святкує втретє те, що зветься
Талантом божим, неземним.
Творить, як рибка об лід б’ється
І залишає слід – усім живим,

Усім прийдешнім поколінням,
Що будуть мріять, жить, творить.
Живеє слово журавлине,
Як пісня, в небеса летить!

Вірочка!
Творчих тобі успіхів, злетів, надій, щастя й добробуту в житті!
Завжди тобі раді, чекаємо тебе в гості з новими книгами – новими кришталиками твоєї душі!
Твоя Надюшка Ткаченко-Кірєєва.
смт. Арбузинка.
20.10.2009 р.


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: Четверг, 26.11.2009, 11:03 | Сообщение # 14
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
Ветеранам і очевидцям Великої Вітчизняної війни - інвалідам, учасникам бойових дій, учасникам війни, вдовам, солдатським матерям, дітям війни ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ:

(кілька рядків шанобливої пам’яті для розміщення на пам’ятнику в смт. Арбузинка)

У пеклі Ви горіли,
Жахи війни пройшли,
Та вистоять зуміли
І МИР всім принесли.

Прийміть низький уклін,
Ніхто Вас не забуде.
Від всіх прийдешніх поколінь
Вам Вічна Пам’ять буде!


====================
Соколом зривається
В небеса журба,
Але пам’ять вічная -
У серцях жива…
Н.М. Ткаченко
18.11.2009 р.

Смуток і радість в житті завжди поруч. Ось і наступний мій вірш присвячується радісній події - Дню народження моєї подруги-однокласниці Віри Іванівни Марущак:

З Днем народження, Веруся,
Сестричко названа моя!
Моя подружко дорогенька
Ти – моя радість і весна.

Ти – подих мій талановитий,
Моє ти сонечко земне,
Тобі бажаю я прожити
Ще сотню літ! Прости мене

За те, що я тебе кохаю,
Як ніжну квіточку живу.
Люблю тебе і дорікаю,
Що так далеко я живу.

Тебе, подружко дорогенька,
Вітати я спішу «опять».
Цілую, ніжно обіймаю,
Все буде в тебе лиш на «п’ять»!
Твоя Надія Т.
21.11.2009 р.

Зима – моё самое любимое время года. Много пишу именно зимой.
Люблю гулять в метель, пробиваясь навстречу ветру и снегу. Ощущение блаженства, свежести и уверенности в себе приходит ко мне, почему-то, именно в такие дни.
Вот несколько стихов об этом:

Зимушка-зима

Снег кружится, падает
Прямо на реснички.
Душу тихо радуют
И порхают птички.

Снегири, воробушки,
Милые синички
Подлетают, чтоб напиться
У крыльца водички.

Разгулялась зимушка,
Закружила снегом,
Замела дорожки все,
Все сравняла с небом!
10.01.2003 г.

В душе – весна

Зима на улице гуляет,
А на душе - весна цветет,
И белым снегом заметает
След желтых листьев - зимний взвод.

Весь белым листопад покрылся,
С румянцем листьев на ветвях,
И плавно, тихо превратился
В волшебника, как добрый маг.

Он всех очаровал виденьем
Осенней чистой красоты,
И белый снег, как привиденье,
Вдруг взбудоражил все мечты.

Расставил точки по порядку,
Напомнил, что зима грядет,
Накинул беленькую шапку
На весь осенний переплет.
01.08.2005 г.

Зимняя любовь

На стенке тикали часы,
Сидел котенок на окне,
А за окном мела метель…
Ты не пришел опять ко мне.

Я вечность целую ждала,
Хотя прошел лишь только день,
Когда меня ты целовал
И канул в вечность, словно тень.

Ты не пришел, ну и не надо,
Хотя душа горит огнем,
Но остудила твое сердце
Метель-старуха за окном.

Я, вопреки холодной стуже,
Ждала и верила в тебя,
В твою любовь, о, милый Боже,
Как обманула я себя.

Зачем поверила, любила,
Надеялась, всегда ждала.
Тебя я лишь боготворила
И в мыслях рядышком была.

Метель на улице кружила,
Котенок на окне мурчал...
Давно тебя я разлюбила
И ты - другую повстречал...
08.01.2003 г.


Астролог-аматор і теософ
 
Влад_ГорныйДата: П`ятница, 27.11.2009, 14:31 | Сообщение # 15
Старожил
Группа: Модераторы
Сообщений: 107
Награды: 1
Репутация: 0
Статус: Offline
Новогодний сон

Однажды утром, на рассвете
Снегурочка во сне пришла
И дед Мороз, узнав об этом,
Ей подарил бокал тепла.

Она чуть-чуть подтаяла,
Слезинкою из глаз,
И сразу не поверила,
Что это был проказ.

И в Новогоднем карнавале,
Она кружилась не спеша,
И потихоньку таяла
От нежности душа.

А принц из сказки незаметно,
Вдруг подошел и пригласил
Её, Снегурочку, принцессу,
Руки и сердца попросил.

И от тепла тех слов прекрасных
Снегурочка вся извелась,
И в поцелуе нежном, страстном,
Вдруг вся водою полилась.

И ручеек тот превратился
В источник жизни и любви.
Ты где, Снегурочка? Пропала?
Зови ее, иль не зови.

Тот, кто испил водицы этой,
Любовью был вдруг озарен,
И к облакам взлетал, как птица,
И в жизнь навеки был влюблен.

Его душа всегда горела
Огромным пламенным огнем,
И сердце звонче, громче билось,
И молодел он с каждым днем.

И я, проснувшись на рассвете,
Успел водицы той испить,
И понял, что влюблен навеки,
И захотелось дальше жить...
30-31.12.2004 г.

Новый год

Новый год стучится в дверь,
Распахни её скорей,
И с улыбкой милой, нежной,
Повстречай и обогрей.

Обними его покрепче,
И шампанского налей.
Пригласи скорее в гости
Всех знакомых и друзей.

Елочку пушистую
Наряди быстрей.
Пусть, родная, радует
Взрослых и детей.

Папы, мамы, дети,
В хоровод пойдут,
Веселятся, пляшут,
Песенки поют.

Пусть душа повеселится,
Сказка в гости заглянет,
Чудо может совершится
Только в ночь под Новый год.

Только раз в году приходит
Этот милый Новый год,
Много радости, веселья
Он с собою принесет.

Веру в будущее наше,
В лучший, новый, светлый день.
Все плохое пусть уходит,
Исчезает, словно тень.
31.12.2002 г.

Новогодний хоровод

Все желанья сбудутся
В ночь под Новый год,
Много счастья, радости,
Всем он принесет.
Новые надежды,
Новые мечты.
Ну, давай скорее,
Веселись и ты!
В пляске позабудешь
Все свои года
(Ведь когда-то бабушка
Была молода).
Пляшет возле ёлочки
Весь честной народ:
Хороводы водит,
Песенки поёт.
Закружились, завертелись
Возле ёлочки быстрей.
В гости сказку пригласить бы,
Позовём ее скорей.
И - «Снегурочка» - кричали,
Звали громко, не впопад,
Веселились, танцевали
Возле ёлки стар и млад…


Астролог-аматор і теософ
 
Форум » Персональные страницы » Форум Влада Горного » Літературна сторінка Надії Ткаченко (Снова Муза посетила, Не на долго, хоть на час. С нею нынче..)
Страница 1 из 212»
Поиск: